Ракетні обстріли РФ – тероризм. Путін не може перемогти нас силою. Тому сіє страх і апатію
Російські обстріли Києва – це акт не військовий, а терористичний.
У цьому немає сенсу з погляду війни. Немає логіки. Але є логіка терориста.
І не важливо, що цього терориста спонукає. Чи це саміт G7, куди його більше не звуть, чи це статус кандидата для України на вступ до ЄС (остаточно прощай руському миру), чи просто реакція хворого самолюбства на появу на фронті американської ракетної установки HIMARS.
Це не важливо. Важливо, що це теракт.
А який сенс теракту? Посіяти страх. Терорист не може нічого досягти сам. Він слабкий, має мало ресурсів. Він хоче спровокувати суспільство, яке йому не по зубах, на реакцію. І використовує страх. Він не може перемогти силою. І хоче зайти до вас у мозок.
Так роблять усі терористи. Візьмемо останні роки та останні теракти в Європі: трохи жертв, але багато галасу. У результаті всюди починаються розмови, що бідні європейці живуть у світі, де довкола небезпека.
Чи це правда? Ні. Сучасні європейці живуть у найкращу епоху за всю історію. Вони живуть довше, багатше, комфортніше. І ймовірність померти насильницькою смертю для пересічного європейця значно менша, ніж було у його прадіда.
Прямо скажемо, жителям Євросоюзу для цього треба дуже постаратися.
Але це цифри. І вони говорять про імовірності. Про імовірності, які говорять, що у вас більше шансів потонути у ванній, ніж постраждати від рук терориста.
А терорист працює з емоціями. Не з цифрами, а з ірраціональністю. І хоче змусити вас вірити, що світ небезпечний. Він провокує на реакцію. І чекає на неї від вас. Тому що йому треба зруйнувати ваше життя. Посіяти невпевненість та страх. Поставити під сумнів те, у що ви вірите.
Яка відповідь на теракт від суспільства? Найкраща відповідь – жодної відповіді. Тому що терорист хоче змінити суспільство. І змінюватися – отже, підігравати йому.
У Європі це зрозуміли. І тому після терактів, які бувають дуже рідко, просто роблять марші сотень тисяч, об'єднуючись і співчуваючи. І все. І це правильно.
Це обеззброює терориста. Хоч і може виглядати збоку як прояв слабкості.
Президент Росії Володимир Путін – терорист. Він хоче посіяти страх. Він хоче позбавити вас віри. Він хоче, щоб українці виїжджали. Адже Київ небезпечний. Бо ж у Львові страшно. Адже до Вінниці може прилетіти.
Він хоче, щоб українці залишалися у Польщі, Чехії, Іспанії. Тим більше, що ЗМІ приділяють таким подіям непропорційно більше часу, ніж жертвам на полі бою.
І якщо ви дивитеся телевізор, стрічку Instagram, може здатися, що у Києві так само небезпечно, як на лінії фронту. Страшна ілюзія. Дуже схожа на те, що може виникнути у європейців, що їхнє життя так само небезпечне, як існування людей десь у Сирії чи Судані, після того як європейці подивляться телевізор зі зміщеним фокусом на теракти.
Імовірність загинути від ракети Путіна в Києві нині значно менша, ніж ймовірність загинути в автокатастрофі на дорогах столиці України до війни.
Але ж ви виходили з дому рік тому? Як і європейці приймали ванни.
Терорист чекає на нашу реакцію.
Він хоче налякати нас та змусити керуватися емоціями.
Він хоче, щоб якнайбільше українців втратили віру в Україну. Виїхали та не повернулися. Адже у Києві (Львові, Житомирі, Луцьку) небезпечно. А ті, хто залишився, просили "зберегти обличчя Путіну", аби він зупинився.
Це мета Путіна. Наш страх. Наша апатія. Наш відчай. Наша депресія.
Чи хочемо дати терористу те, що він прагне? Чи хочемо ми допомагати Путіну?