Консенсус щодо деколонізації – ось що потрібно

Щоб комунікувати назовні щодо російської загрози, ми повинні мати єдність всередині.

Для прикладу – процес деколонізації в Одесі, і яка відповідь частини колег, інтелектуалів, митців? Ганебний лист до ЮНЕСКО на захист імперської спадщини!

На кожне моє слово щодо необхідності дерусифікації, деколонізації нашого культурно-історичного та політичного простору, можу почути аргументи на кшталт: "Невже ми тяжіємо до фашизму, а не до ліберальної демократії?"

І це дивує. Адже не виникає дискусії щодо оцінки нацизму або Голокосту. І це не заважає нам бути ліберальною демократією.

То чому думка, що Росія – це зло, наш одвічний ворог, до скону цієї імперії, викликає таку реакцію?

Згадую блискуче есе Юрія Андруховича, вперше опубліковане у The New York Times під назвою "Любов і ненависть у Києві", а у нас відоме як "Київ. Сльозогінне", у якому є геніальна фраза: "Моральний закон не забороняє ненавидіти вбивць".

Не є аморальним визнавати Росію злом і ворогом не лише України, але й цивілізованого людства, оскільки цей ворог знецінює життя як таке.

"Життя переоцінене", – саме цю ідею вони взяли на прапор.

Але, на жаль, такої єдності у нас немає, хоч в цьому питанні, перед тим як ми станемо переконувати союзників, консенсус потрібен.

Думку автора було висловлено в межах проєкту LIGA Talk. Повністю ефір можна подивитися на нашому YouTube-каналі.