Ідеальний шторм у президентському трикутнику Байден-Путін-Зеленський

Перемовини у трикутнику Байден – Путін – Зеленський продемонстрували, що про жодну "нахабну дипломатію" у виконанні України не йдеться. Мова йде про мінімізацію можливих втрат – від репутаційних до людських та територіальних.

Оголошена у серпні 2021 року "партнеронезалежність" України виявилася неактуальною доволі швидко. Вже у листопаді цього року США за допомогою впливових медіа фактично примусили Україну визнати факт концентрації російських військ неподалік наших кордонів. Далі – більше: президенти США та Росії провели двогодинну відеоконференцію, в центрі уваги якої була Україна.

Маю зауважити, що після неї якось перестали згадувати, що президент США Джозеф Байден добре розуміється на українських справах. Його сьогодні більше хвилюють власний рейтинг та спроможність підтримувати реноме лідера провідної демократії світу. 

Як на мене, після виходу з Афганістану Байден, який оголосив про наміри балотуватися на другий президентський термін, не може собі дозволити програти Росії в боротьбі за Україну. Гіпотетична поразка буде піднята на щит республіканцями, які прагнуть реваншу на проміжних виборах у листопаді 2022 року. Проте це не означає кавалерійських атак з боку Білого дому та надмірного використання силового компоненту.

Російсько-американські відносини сприймаються у Москві та Вашингтоні як продовження радянсько-американського суперництва, яке кілька десятиліть визначало логіку розвитку людства. Тому "заходи з відновлення довіри" – нормальна практика у відносинах двох ядерних держав. Саме так можна пояснити готовність Байдена створити спеціальну структуру для обговорення з Росією проблем безпеки, включно з питанням вступу України до НАТО. Його у Кремлі вважають для себе принципово неприйнятним. Але створення Групи високого рівня для обговорення безпекових питань навряд чи буде позитивним для НАТО: до її лав увійшли США, Велика Британія, кілька країн Старої Європи, проте там нема постсоціалістичних країн. Польща, Румунія, країни Балтії навряд чи будуть в захваті від перспективи перемовин, про які оголосив, до речі, Путін, а не Байден.

На увагу заслуговують ще кілька кроків Кремля. Путін, наприклад, порівняв ситуацію на Донбасі з геноцидом (російський президент дуже любить згадувати різанину у боснійській Сребрениці у цьому контексті), начальник генштабу російської армії Валерій Гєрасимов пообіцяв "припиняти провокації українських військових на Донбасі", а МЗС Росії ультимативно вимагає від НАТО дезавуювати запрошення Грузії та Україні вступити до лав Альянсу, видане у 2008 році. Цікаво, чи не так?

Перш ніж аналізувати позицію України, пригадаємо, проти кого США запровадили санкції минулого четверга, напередодні розмови Байдена та Зеленського. Це два юристи, Андрій Портнов – представник команди Віктора Януковича з помітним проросійським шлейфом, та голова Конституційного Суду (незаконно відсторонений указом Володимира Зеленського) Олександр Тупицький. США наче показали, що мають на столі кілька варіантів розвитку відносин з Україною і вибір пріоритетного залежить від дій Києва.  І цей меседж виглядає промовистим на фоні діалектичного небажання Байдена відправляти війська в Україну в разі розширення російської агресії та готовності запровадити проти агресора безпрецедентні економічні санкції.

Що може запропонувати Україна? 

Малозрозумілий референдум, про який заговорив Володимир Зеленський в ефірі лояльного "1+1"?  Радість з приводу появи ще одного формату, спроможного обговорювати врегулювання на Донбасі? Даруйте, але Росія не піде на поступки США, не отримавши чогось від них. І "безпрецедентні санкції" для країни з найбільшою у світі територією та золотовалютними резервами понад $600 млрд поки не виглядають приводом для поступок. На Банковій повторюють тезу про готовність до прямих переговорів Володимира Зеленського та Володимира Путіна, але в Кремлі пропонують говорити з їхніми маріонетками в Донецьку та Луганську. Цей сценарій є безумовно неприйнятним, проте не менш небезпечним є прагнення "старших" обговорювати долю України без її участі. 

Протягом останніх місяців Україна опинилася в центрі ідеального шторму, коли авторитарна ядерна держава прагне на ній продемонструвати власне прагнення примусити рахуватися з собою весь світ. 

У цих умовах логічно шукати шляхи консолідації суспільства, а не блефувати на весь світ. Інакше результат буде сумним.