Геополітика критичних мінералів: роль Китаю, США та України
Цікаво те, що ми живемо під час історичних подій і в деяких випадках ми, як нація, як люди, як країна, можемо впливати не тільки на перебіг історії, але і брати пряму участь у процесах, які формують наше майбутнє.
Для мене, особливо важливим є приділити максимальну кількість уваги реіндустріалізації нашої країни та її інтеграції у світові ланцюги постачання у сфері критичних мінералів.
Але для всього цього ми повинні добре аналізувати й розуміти геополітичний контекст.
Так стається, що коли видобуток, перероблювання та виробництво сконцентровані в одній країні, імпортери знаходять себе в дуже обмежених опціях та мають втілювати комплексні програми зниження ризиків.
Єдиний point of failure, точка відмови або вразливе місце, в ланцюгах постачання це великий ризик. Щобільше, потенційне застосування ланцюгів постачання як важеля впливу або як економічної зброї деякими країнами – це також значний ризик.
Погляньмо, в якому середовищі ми є, і спробуймо зрозуміти, що мотивує Китай та США на їхню модель поведінки. Необхідно розуміти, що позиції країни відповідно до ланцюгів постачання та відповідно до потенційних обмежень на вході (input constraints) значно впливають на промислову та економічну політику, і вже в результаті всього цього – на всю зовнішню політику.
Китай видобуває третину всієї титановмісної сировини у світі, виробляє майже 70% всієї титанової губки. Китай контролює майже 50% всіх світових паспортних потужностей з виробництва ТіО2 пігменту.
Китай видобуває більше ніж 60% РЗЕ (Rare-earth Elements) у світі та здійснює 85-87% усього перероблення. Китай на сьогодні контролює 100% виробничих потужностей з сепарації важких РЗЕ. Китай контролює світовий вартісний ланцюг, займаючи десь плюс/мінус 90% світового виробництва перманентних (постійних) магнітів NdFeB.
Китай є практично монополістом у перероблюванні графіту. Китай майже ексклюзивно контролює світові потужності виробництва анодів (плюс/мінус 98%). Китай контролює плюс/мінус 90% світових виробничих потужностей катодів.
Китай – це монстр з глибокої перероблювання літію та кобальту. Китай домінує не тільки у фізичних обсягах виробництва. Китай домінує у інтеграції нових технологій та R&D, постійно нарощує портфель патентів. Китай контролює більше ніж 60% перероблювання літію.
Завдяки Китаю, китайському капіталу та китайським технологіям (RKEF та HPAL) Індонезія побудувала свій нікелевий кластер. Низькоякісна індонезійська нікелева руда стала конкурентною саме завдяки Китаю.
Китай домінує в екстракції, виробництві та експорті таких рідкісних металів (саме – Rare Metals) як вольфрам, германій, галій, телур, молібден, бісмут, індій.
Китай не боїться застосовувати інструменти експортного контролю та не боїться застосовувати широкий спектр інструментів державної підтримки та стимулювання.
США повністю залежні від імпорту 15 мінеральних продуктів (на рівні 100%). Ще 19 мінеральних продуктів на 75% і вище залежать від імпорту.
За даними Геологічної служби США, нетто-імпорт переробленої мінеральної сировини був 77 мільярдів доларів США у 2024 році. Це "дельта" між імпортом на 178 мільярдів доларів США та експортом на 101 мільярд доларів США. Загалом у 2024 місцеве виробництво переробленої мінеральної сировини було на рівні 900 мільярдів доларів США.
Геологічна служба США говорить про те, що імпорт мінеральної переробленої сировини та місцеве виробництво сировини у наступних ланках перероблювання та промислового виробництва виходять на рівень 4.080 трильйони доларів США завдяки доданій вартості та своїй інтегральній ролі у downstream-виробництві.
Тобто майже 1 трильйон доларів США перетворюється з усіма додатковими "інпутами" на 4+ трильйона доларів США у вигляді кінцевої продукції.
США за допомогою серії законів, програм, спрямованих на розвиток/стимулювання стратегічних секторів економіки, та кредитування системно важливих сировинних проєктів і Executive Orders наразі нарощує свої позиції у видобутку/перероблюванні критичних мінералів. Також США застосовує свої домінувальні позиції у технологіях виробництва напівпровідників/чипів для стримання ключових суперників (також застосовує інструмент експортного контролю).
Які структурні зміни та геополітичні процеси ми можемо очікувати найближчими роками?
Після десятиліть глобалізації, ми побачимо фрагментацію вартісних ланцюгів та ланцюгів постачання. Ми активно вже спостерігаємо ці процеси. Ми також побачимо протекціонізм.
США робитимуть серію різноманітних кроків для того, щоб знизити свої ризики. Ми будемо бачити активне фінансування окремих стратегічно-важливих проєктів (перероблювання РЗЕ, виробництво перманентних магнітів, видобуток літію та виробництво карбонат літію, переплавляння титанової губки у сучасні сплави для ВПК та аерокосмічного сектору, та багато іншого).
Китай буде активно використовувати експортний контроль щодо рідкісних металів і РЗЕ та до технологій, повʼязаних з їх глибоким перероблюванням. З великою ймовірністю Китай буде частково застосовувати експортний контроль у деяких ланках в ланцюгах перероблювання літію.
Китай застосовуватиме свої технологічні можливості, патенти та економіку масштабу для впливу на конкуренцію на світових ринках. Інструменти soft power та економічні важелі впливу будуть активно застосовуватися так, як ми це побачили в Індонезії. Також ми спостерігаємо аналогічні кейси в Африці.
Європа повинна прокинутися в плані реіндустріалізації і почати робити конкретні кроки для не просто диверсифікації ризиків, а для повернення комплексних виробничих ланцюгів на свій континент. Також Європі слід повертатися до атомної енергетики, і мені здається, що це буде дуже важливою та цікавою дискусією у наступні роки.
Розв'язання питання конкурентноспроможності буде пріоритетним, і для цього необхідно буде переглянути багато застарілих підходів та ціноутворення на енергетичні inputs, зокрема е/е.
Яка наша можлива роль і як це все може затягнути Україну у нові геополітичні промислові та технологічні процеси?
Ми можемо запропонувати себе як "промисловий форпост" для наших стратегічних партнерів. Ми маємо ресурсну базу, маємо експертизу та кваліфікованих спеціалістів, маємо промислову історію. Наша географічна локація та логістичні можливості – це також плюс.
У нас є велика та цікава ресурсна база, але нам необхідно зробити ще ціле домашнє завдання щодо неї. Нам не вистачає довгострокового фінансового ресурсу, деяких технологій та інтеграції в світові ланцюги постачання. Також можуть бути деякі питання з cost curves та собівартістю виробництва (зокрема в мене занепокоєння щодо цін на е/е), але їх можливо вирішити, якщо всі працюватимемо в одному напрямку. Ми також можемо запропонувати технопарки та глибоке перероблювання.
Якщо оберемо шлях розбудови кластерів, то зможемо максимізувати економічний ефект, і головне – якщо будемо будувати кластери, то зможемо легше конкурувати проти "грандів" в площині cost curves та зможемо інтегруватись у світові вартісні ланцюги не тільки з сировиною, а саме з продукцією з доданою вартістю.
У нас зараз історична можливість.
Я вірю в Україну як ніколи.