Якщо Єрмак і ко можуть. Чому ж нам не можна літати на вертольотах ДСНС і тусити на держдачах
Чергове журналістське розслідування розповіло нам, що керівник офісу президента Андрій Єрмак із друзями, серед яких був і президент Володимир Зеленський, у п'ятницю, 19 листопада, полетіли до Карпат до державної резиденції "Синьогора", де, швидше за все, святкували ювілей Андрія Єрмака.
У неділю, 21 листопада, в День Гідності та Свободи вони прилетіли на кілька годин до Києва: з'явилися на Інститутській у Києві (взяли участь у заходах з нагоди річниці Революції гідності), потім президент нагородив воїнів і на гелікоптері рятувальників із бази у Козині знову вирушили до Карпат. А у понеділок на рятувальному вертольоті вирушили на роботу до столиці.
Незважаючи на те, що президентський літак із Києва не вилітав, кількість державних охоронців навколо резиденції "Синьогора" явно засвідчила про присутність президента у Карпатах. Та й сховатися від публічних онлайн-радарів не те щоб не просто, а просто неможливо.
В Офісі президента відразу ж відреагували на розслідування про святкування дня народження і додали, що президент користується державною резиденцією та гелікоптерами "згідно із звичайними протоколами".
Ось тут у звичайного платника податків і має виникнути ціла низка запитань.
Якщо, звісно, відставити, так би мовити, морально-політичні аспекти. Такі дрібниці, як енергетична криза, занепокоєння всієї Європи щодо можливого російського вторгнення в Україну, тисячі нелегальних мігрантів у Білорусі, які, не виключено, змінять свій шлях із польського напрямку у бік нашої Волині.
Так от, навіть якщо на все це заплющити очі, то питання все одно залишаються. Так би мовити, матеріального характеру і саме щодо "звичайних протоколів".
Якщо "президентська" державна авіакомпанія, в якій окрім літака є вертольоти, з якихось причин не може перевезти свого головного пасажира, яким вважається президент, чи може він скористатися повітряним транспортом рятувальників, прикордонників, поліції, військових, нарешті? Скоріш за все, може.
А якщо він летить із друзями на рибалку, полювання, просто поблукати лісом? Навіть у країнах із набагато потужнішою економікою відповідь на це питання очевидна – звичайно, ні!
Державні чиновники вільні їздити й літати (у вільний від служби суспільству час) куди завгодно і робити (в рамках пристойності) будь-що. Але за свої, а не платників податків кошти. Саме про це говорять протоколи.
Вацлав Гавел, коли був президентом Чехії, любив літати у вихідні на свою віллу до Португалії – рейсовим літаком та за свої кошти. Дональд Туск працював прем'єром Польщі у Варшаві, а жив у Гданську, куди на уїкенд теж вирушав звичайним рейсом – охорона, щоб не витрачати народні гроші, допрявляла чиновника до трапу, а після приземлення опіку над прем'єром приймали місцеві детективи.
Відомий і випадок, на якому погорів і поплатився зрештою посадою інший польський топкерівник – вирушаючи на урядовому літаку до Будапешта, підвіз двох своїх племінників.
Звичайна практика від США до багатьох європейських країн – вищих керівників "возять" військові. У цьому є певний символ і практичний сенс. Чіткі процедури та правила передбачають, хто може піднятися на борт, а хто ні. Тут не може бути винятків чи секретів – за кожен політ та кожного пасажира платять платники податків. Командир літака, який порушив правила, ризикує і престижною роботою, і репутацією.
Чи є у нас такі протоколи, якими намагається відмахнутися від журналістів президентський офіс? Ще одне питання – без відповіді.
Схожа історія і з наступним пунктом – про військових із держохорони з усіма їхніми спецавтомобілями, спецсигналами, спецзасобами та спецкортежами. Нема слів – президента та уряд у воюючій країні треба берегти! Але. Швидше за все, між заходами, які дійсно становлять необхідність для забезпечення безпеки, і примхами як (скажімо так) осіб, що охороняються, так і генералів від охорони з невгамовними апетитами – величезна різниця.
Державний, політичний діяч, як відомо, втрачає право на приватне життя. Як у переносному, так і в прямому значенні. Часто доводиться підкорятися не лише здоровому глузду та прессекретарям, а й серед іншого й охоронцям. А охоронці, як не дивно, повинні підкорятися як здоровому глузду, так і громадському контролю.
Це не означає, що спецслужби мають розкрити усі свої секрети. Але навіть у воюючій країні суспільство має бути впевненим, що його гроші витрачаються саме на безпеку обраних ним чиновником, а не на амбіції, що призводять до постійного подовження урядових кортежів.
І, звичайно, хочеться бути впевненим, що держохоронці бережуть президента від шпигунів та терористів, а не від журналістів.
І, нарешті, третє, дуже просте питання, пов'язане зі святкуванням дня народження – резиденція "Синьогора".
Питання те саме: за чиї гроші бенкет? Відповідь на поверхні – за рахунок платників податків, і стосується вона не лише даної резиденції, а й інших, а також державних дач та іншого, що вже не одне покоління українських президентів обіцяло віддати, зокрема, дітям.
Ми знову повертаємося як до "протоколів", так і до моральних якостей наших обранців. Слів немає, вищим чиновникам (на час виконання обов'язків) потрібні резиденції. Але чи мають це бути розкішні палаци, незліченна обслуга та охорона, тисячі гектарів заповідних лісів.
Можливо – якщо суспільство може за це заплатити. Але, схоже, ми, платники податків, не в захваті від усіх цих витрат, нехай навіть міністр фінансів рік у рік знаходить у нашій кишені (вибачте, у бюджеті) гроші на утримання всієї цієї розкоші, що дісталася владі як спадок комуністичного минулого.
Можна знову і знову дискутувати про те, як цими заповідниками (у прямому та переносному значенні) розпорядитися та кому віддати. Але життя саме дає відповідь. Суворо секретний об'єкт, у якому над златом чах Віктор Янукович, став парком та місцем відпочинку для всіх.
Згадаймо, що передували цьому відомі події, відзначати які у неділю 21 листопада, в день Гідності та Свободи, прилетіли на пару годин до Києва президент із друзями.