"Ерзац-ЄС" для України: чому нам так важко дається статус кандидата на вступ до Євросоюзу

Черговий етап євроінтеграції Україна пройшла з космічною швидкістю. 

28 лютого 2022 року Київ подав заявку на вступ до Євросоюзу. 1 березня  Європарламент підтримав надання Україні статусу кандидата. А вже 9 травня Єврокомісія отримала другу частину заповненого офіційного "опитувальника" ЄС. Очікується, що в червні на саміті ЄС буде ухвалене рішення стосовно надання Україні статусу кандидата на вступ до Євросоюзу. 

Але це рішення навряд чи буде простим для Євросоюзу. Це – своєрідний "момент істини" у відносинах Києва і Брюсселя.

Важливість процесу 

Формалізація європейської перспективи та завершення тривалого періоду стратегічної невизначеності у відносинах Україна-ЄС має сьогодні важливе значення з низки причин. 

Отримання Україною статусу кандидата на вступ до ЄС, з одного боку, є "локомотивом" внутрішніх соціально-економічних трансформацій і вмикає "зелене світло" для залучення спеціальних фінансових інструментів ЄС з підготовки до вступу. А з іншого – це потужний морально-психологічний стимул для громадян України, які воюють за своє європейське майбутнє.

Підстав для оптимізму надає консолідована підтримка України з боку країн-членів, інституцій Євросоюзу, політичного істеблішменту і громадян європейської спільноти. 

Водночас очевидно, що для офіційного Брюсселю на українському напрямі сьогодні пріоритетом є не стільки дотримання формальних процедур відповідності України євростандартам (хоча важливість цього зрозуміла), скільки фундаментальна проблема безпеки. Україна захищає східний фланг ЄС від російської агресії. Тобто, за великим рахунком, від української армії залежить подальше існування самого Євросоюзу, принаймні у нинішньому вигляді. І це розуміють в європейських столицях.   

Не все так просто

Але ситуація з набуттям Україною статусу кандидата не безхмарна. 

По-перше, слід мати на увазі певне стримане ставлення до прискорених темпів євроінтеграції України з боку окремих держав Євросоюзу. Йдеться про Австрію, Нідерланди, Францію, Німеччину, Угорщину. (Хоча перші кроки нового президента Угорщини Каталіни Новак є досить обнадійливими для України). 

Отже, активна політико-дипломатична робота з цією п’ятіркою країн є топпріоритетом  української дипломатії напередодні саміту ЄС.  

По-друге, слід зважати на фактор Західних Балкан, зокрема тому, що для деяких країн "старої Європи" інтеграція шести балканських держав є першочерговим завданням і предметом активного лобіювання. Водночас не можна виключати й те, що країни, які вже ведуть формальні переговори з Брюсселем про вступ, сприйматимуть пришвидшену українську євроінтеграцію як загрозу і виклик. 

Також не слід забувати про євроамбіції Кишинева і Тбілісі. Хоча президентка Молдови Мая Санду з порозумінням ставиться до пріоритетності українського кандидатства у порядку денному ЄС. А Грузія помітно втратила темпи євроінтеграції.

Зрозуміло, що сучасний ЄС не готовий до реалізації планів такого масштабного розширення шляхом приєднання дев’яти країн. Зазначені фактори є проблемними, але не критичними для української сторони.

Замінник ЄС для України

У цьому контексті слід згадати про ініціативу президента Франції Емманюеля Макрона. 9 травня на конференції, присвяченій майбутньому Європи, він висловив ідею створення "нової європейської політичної спільноти" для України й інших країн нечленів ЄС. Макрон пояснив цю новацію тим, що процес приєднання України до ЄС "займе декілька років, насправді можливо декілька десятиліть". Ця ідея сподобалась і канцлеру Німеччини Олафу Шольцу.

Йдеться про створення своєрідної європейської резервації для країн, що прагнуть приєднатися до ЄС, – України, Молдови, Грузії. Правда, для пом’якшення явної другосортності такої "політичної спільноти", була згадана також Велика Британія.

По суті це французьке ноу-хау є спробою реанімувати у новій якості проєкт "Східне партнерство", що нині втратив актуальність. Отже, передбачається паралельне ЄС утворення з невизначеними перспективами, але зі зрозумілою  метою ­­– тримати Київ, Кишинів і Тбілісі за бортом Євросоюзу. 

Які мотиви такої ініціативи офіційного Парижа

По-перше, це традиційний скепсис французької сторони щодо подальшого розширення ЄС (особливо коштом східної Європи). 

Другий очевидний мотив – не дратувати президента РФ Володимира Путіна українською євроінтеграцією. Тут слід звернути увагу на те, що останнім часом країна-агресор розгортає політико-дипломатичну компанію блокування руху Києва до ЄС.

Складається враження, що Макрон зберігає певні ілюзії знаходження спільної мови з господарем багатометрового кремлівського столу й отримання лаврів головного європейського миротворця.

На фоні війни України за своє європейське майбутнє така ініціатива господаря Єлісейського палацу виглядає, м’яко кажучи, цинічно й небезпечно.

Насамперед тому, що нова "європейська політична спільнота" аж ніяк не є компромісом між східною політикою Брюсселя й імперською політикою Росії, що передбачає переформатування європейського устрою за сценарієм Кремля. Це виглядає як прихована однобічна поступка країні-агресору з непередбачуваними геополітичними наслідками.

Ідея Макрона загалом не знайшла підтримки у брюссельських кабінетах і серед країн-членів ЄС. Вона навряд чи матиме продовження і практичне втілення, насамперед тому, що суперечить інтересам України, що і було заявлено офіційним Києвом.  

Україна розраховує на позитивне рішення щодо надання статусу кандидата під час червневого саміту лідерів ЄС. І для цього є всі підстави. 

Але очевидно й інше – статус кандидата важливий, але це проміжний етап на шляху до членства в ЄС. Тому необхідно не збавляти темпів, зокрема й тоді, коли буде відкрита перша глава у переговорному процесі про вступ.