Байден і котлета по-київськи: чи здає президент США Україну Берліну та Москві?

В цьому році ми в Україні відзначаємо і 25-ліття нашої Конституції, і 30-ліття незалежності. Але доведеться також відзначити і 30-ліття однієї з найбільш ефектних помилок американської дипломатії – як раз по відношенню до України. Тим більше, контекст теперішніх політичних подій вказує на актуальність і цього 30-ліття – нехай і неприємного.

1 серпня 1991 року, тодішній президент США Джордж Буш-старший виступив у Верховній Раді з промовою, яка запам'яталася як Chicken Kiev Speech. То була ганебна промова – одна з найбільш невдалих у американських президентів.

Буш не зрозумів реальну ситуацію: зробивши ставку на підтримку тодішнього очільника СРСР Михайла Горбачова та союзного центру, він виступив фактично із застереженням проти незалежності України – прямо в тодішньому нашому парламенті. Хоча СРСР не просто наближався до краху – де-факто він тоді вже розсипався, тільки це ще не було усвідомлене і оформлене юридично й політично. Тодішнє українське суспільство вже не влізло би в корсет так званого "оновленого Союзу", який ще намагався якось забезпечити Горбачов.

Як кажуть свідки тих подій, президент Буш, прибувши до Києва, відчув все ж таки, що промова у нього – м’яко кажучи, не в тему. Але вже не було часу і можливості щось змінити. Як підготували Буша його помічники, так він і зачитав той текст.

Через 23 дні після "Chicken Kiev" незалежність України була проголошена – Верховною Радою, перед якою Буш і виступав. А через кілька місяців підтверджена на всеукраїнському референдумі абсолютною більшістю голосів. 

Америка згодом зробила все правильно – тобто визнала Україну та розпочала нормальні відносини без якихось дурнуватих ставок на центр у Москві. Хоча перед тим і припустилася помилки, спокусившись, що нібито Москва може щось гарантувати для Америки та світу, зокрема, і на просторі України.

Здавалося б – до чого це зараз? Маємо новини з Вашингтону про підготовку "Chicken Kiev Deal". Як раз до ювілею тієї промови.

Будь-яка згода Америки на функціонування російського газопроводу Північного потоку-2 в тому вигляді, як цього хоче керівництво Росії, означатиме таку ж помилку, якої припустився Буш-старший 1 серпня 1991 року. 

Якби президент США Джо Байден не намагався обставити цю можливу згоду, прописуючи з Німеччиною умови, на яких Північний потік-2 запрацює нібито безпечно, це все одно тільки одне: намагання здати інтереси України та інших держав нашого регіону на користь абсолютно неадекватної для сучасної Європи фіксації на Берліні, німецьких зобов'язаннях та амбіціях.

Так само як Горбачов не міг зупинити якоюсь політичною угодою процеси, які вели СРСР до розвалу, канцлер Німеччини Ангела Меркель чи будь-хто інший не може гарантувати політично, що президент РФ Володимир Путін відмовиться використовувати газ як зброю. Це абсолютно неуникненна річ: йому газ і Північний потік – як перший, так і другий – потрібні саме у вигляді зброї.

Припустимо, що Меркель підпишеться під якимсь зобов’язанням Німеччини ввести санкції проти Росії у випадку газового шантажу України чи розширення агресії десь тут у нашому регіоні. Навіть – підпишеться під зобов’язанням обмежити експорт російського газу до Європи у критичному випадку. Але чи повірить Путін у те, що це – реально? 

Очевидно, він подумає: ну Німеччина точно не залишить сама себе без газу, якщо це буде взимку чи в інший складний період. І в рамках збоченої кремлівської логіки, те, про що зараз домовляються Німеччина і США, виглядає як запрошення до розширення агресії.

Тож у підсумку, для Америки буде набагато дорожче і проблемніше – розбиратися потім зі зростанням агресії Росії у нашому регіоні та з новими спробами зруйнувати держави сходу Європи, ніж зараз – просто не дати реалізувати Північний потік-2 так, як на це розраховують у Москві, щоб прибрати Україну з мапи транзиту.

Якщо не скористатися можливостями зупинки цього проекту зараз, тоді Америка "вигрібатиме" потім більш агресивну поведінку Росії, і що набагато гірше – власну моральну поразку.