"Ви ж розумієте, що насправді бойова сова Варя не полює на дрони для ЗСУ?"
"Різниця між Мавіком і Варею – з Варею, коли холодно, можна руки погріть. І ніс", – каже у камеру боєць і заривається носом у совине пір'я.
@user6592425005274 #мавик3 #варя #птица #рекомендации#укараїна #антідрон #біодрон💪🇺🇦🇺🇦 #рекі ♬ оригинальный звук – PTITSA
Це відео українського захисника із совою Варею завірусилось в українських соцмережах. Власне, як і інші його ролики, де він розповідає про досягнення українських біолабораторій і бойові спроможності різних птахів.
Мавік (точніше: Мавік Третій) – це самка орла-могильника. Об неї погріти руки можна лише двічі – один раз ліву руку, а другий – праву, каже Олександр LIGA.net:
"Вона така, з характером. Принципово не любить, щоб її чіпали. Вона сама прийде до тебе, щоби сісти на рукавичку, буде коло тебе ходить. Сама може тебе за взуття чи штанину посмикати. Але намагаєшся її потрогать – вона одразу в штики. Типу, ніфіга собі, ти хоробрий. Варя в цьому плані м’якша. Її можна трогати, вона тобі помяукає".
Інші Мавіки – Перший і Другий – мають простіший характер. Так само як і Ольга – гібрід кречета і балабана. Але Ольга зараз сконцентрована на виведенні потомства – "так більше користі і для неї, і взагалі", розповідає Олександр.
Ми довго шукали, але знайшли зірку TikTok бойову сову Варю та її власника.
Звідки взявся цей дивний "підрозділ птахів" та як вони живуть в умовах війни, український захисник Олександр на псевдо Птиця (його прізвище та підрозділ ми не вказуємо з міркувань безпеки) розповів в інтерв'ю LIGA.net.
"Мама – з Бельгії, тато – з Краматорська". Історія сови Варі
"Ви ж розумієте, що насправді Варя не полює на російські дрони та ніколи не була у мене на передових позиціях?" – обережно цікавиться в LIGA.net Олександр на самому початку розмови.
Каже, його канал у TikTok, який насправді починався "з приколу для друзів", виглядає настільки переконливим, що у бойових пташок з "українських біолабораторій" повірили навіть деякі українські захисники. І в якийсь момент він просто перестав переконувати аудиторію, що його птахи не є зброєю та не беруть безпосередньої участі у бойових діях.
До великої війни Олександр багато років займався соколиним полюванням. А почалось все з того, що колись він підібрав поранену пташку.
"Виходив, викормив. Побачив, що птаха навчається. Пошукав в інтернеті, що люди й досі займаються соколиним полюванням, – каже він. – Це доволі розвинутий офіційний спорт в інших країнах, хоча в Україні він досі остаточно не унормований".
Чим довше Олександр ним займався, тим складнішими з погляду виховання ставали його птахи. Каже, найскладніша – як раз самка орла-могильника.
"Вона найбільш притрушена, якщо можна так сказати. Керована, але якщо не хоче нічого робити, її не змусиш. Вона – імпринт, вирощена людиною, – пояснює він. – Свого часу ми її підібрали, от і все, вона тепер із нами скрізь їздить".
На відміну від всіх інших, сова Варя з ним із 2019 року – взяв не для полювання, а просто для душі. Вона – вольєрна пташка у кількох поколіннях. Її мама – родом з Бельгії, тато – з Краматорська. Сама Варя вилупилась під Києвом.
Варю вигодував син Олександра – він лише на два роки старший від сови.
"Вони росли разом. Малий сидить в пісочниці грається, а Варя навколо ходить – не може до нього в пісочницю залізти. Він навколо хати бігає – вона за ним ходить. Варя його як інше совеня сприймала. Він її годував, – розповідає він. – Всі діти в дитинстві дивляться на хом’ячка, як на домашню тваринку, а мій малий вже розуміє, що хом’ячок – це корм для Варі. Це не значить, що він якийсь безжальний, він любить тварин".
Разом із родиною Олександр вивіз Варю в евакуацію з Харківщини після початку повномасштабного вторгнення. Інших пташок випустили – забрали лише її. Олександр домовився зі знайомими сокольниками, аби Варя пожила у їхньому вольєрі.
Сам він долучився до одного з підрозділів Сил оборони.
"Пішов у військкомат. Кажу: в армії не служив, навчитися можу чому завгодно, я кмітливий, але досвіду не маю. Якщо буду вам корисний – от я є", – розповідає він.
Далі – практично з коліс – бої на Харківщині. Потім – Донбас, Торецьк, Курщина: "Отак нас кидають на різні напрямки. То прийшлось трішки всякого надивитись".
За рік після звільнення Харківської області сова Варя повернулась у рідний вольєр в одному з прифронтових міст. Зараз за нею наглядає тесть Олександра. На позиціях вона насправді ніколи не була – всі відео військовий знімав, коли був у відпустці після поранення.
"Варю я вперше підзняв влітку 2023 року, теж у відпустці. Людям треба щось показувати. Одну і ту саму пташку постійно знімати нецікаво, – говорить він. – У нас же, за легендою, цілий підрозділ, а не просто одна пташка випадкова".
"Просто продайте курку в пір’ї". Мавіки та інші птахи
Решта птахів на відео – як і Мавік Третій – це ті, кого Олександр підібрав та виходив за час повномасштабної війни. Деколи їх більше, деколи – менше.
"Були ті, кого сам підібрав. Буває, хтось просто знаходить пташку, то куди ж її везти, як не до мене? Буває, що із суміжних позицій приносять, – каже він. – Або просто в ТікTok пишуть: знайшли таку пташку, що з нею робити? Ну, я або пораду дам, або підкажу, куди везти. Або якщо сам десь недалеко є – можу і забрати".
Якщо йдеться, наприклад, про пташенят, їх достатньо підкормити кілька тижнів і випустити на свободу. Далі з ними все буде вже добре: "Головне – знати, чим годувати, щоб це не була магазинна курятина чи сосиски".
Саме так було з двома канюками, яких привезли Олександру, – коли зрізали дерево з їхнім гніздом. Захисники виростили пташат, але спеціально ними не займалися – щоб вони не стали імпринтовані на людей і їх можна було відпустити.
"Вони ходили, де хотіли. Коли літати почали – літали за нами, – згадує військовий. – Ми йдемо на рибалку – вони за нами летять. Прилетіли, походили навколо і назад повернулись. Їдемо на позиції – вони за машиною летять".
Каже, птахи дуже добре запам’ятовують машини. Через це, наприклад, Мавік Перший одного разу ледь не поїхав від нього з українськими танкістами. Коли підрозділ Олександра був у Барвінковому, він годував пташку на пам’ятнику танку. Мавік Перший знав, що таке танк – коли випускали, сам підлітав і сідав на башту.
"Тож раз, коли наші танки повз проїжджали, Мавік і полетів на танк, не зважаючи ані на те, що він їхав, ані на те, що зверху сиділи чужі люди – сів на башню і сидить там, на танкістів озирається, типу: "Де моє м'ясо?" – розповідає він. – Екіпаж був здивований. Особливо, коли я за ними гнався і сигналив, щоб вони зупинилися, аби я свою пташку забрав".
Єдина птаха, яка супроводжує Олександра та його підрозділ постійно, – Мавік Третій. Але вона не завжди живе на позиціях – залишається переважно на складі ТПУ: "Я приїжджаю з позицій – бо в мене задачі не завжди в окопах – то ми часто бачимось".
"Не на всіх позиціях птахи можуть перебувати. На Донбасі на позиції з пташкою іти так собі ідея – тут би самому вижити, а не то що за нею наглядати. Вони можуть бути десь на віддаленні від них, – додає він. – Хіба раз, коли нас ненадовго вивели на позиції, де до орків, в принципі, було недалеко, але запеклих стрілкових боїв не було, Мавік жила з нами".
Коли Олександра немає – за птахою наглядають побратими: "Я відправляю корм, бо це недешеве задоволення. Мавік Третій з'їдає за добу 18-20-22 курчаток. Або дві-три перепілки взимку, якщо є. Одна перепілка коштує близько 100 грн. І це має бути не просто тушка з супермаркету, у неї має бути пір'я, кістки. З усього, що не м’ясо, пташка формує погадку і скидує – це потрібно, щоби чистився шлунок, без цього вона довго не проживе".
"Іноді побратим ходить по селу, купляє у бабусь курей, – продовжує він. – Бабусі ж ще завжди такі: "Давайте я вам попатраю на супчик". Каже: "Ні-ні, просто курку продайте, патрать не треба". То люди дивляться якось дивно, нащо нам ті кури в пір’ї".
Обстріли Мавіка не лякають – найчастіше на голові має клобук, тому на звуки не реагує. "Клобук потрібен, щоб пташка не стресувала в будь-якій ситуації, – пояснює Олександр. – Для неї подразником може стати що завгодно. Наприклад, вона сидить, щойно з'їла чотирьох курчат, але бачить – поруч кіт ходить. І думає: "А раптом кіт смачніший за курча?". Така ситуація для пташки – подразник".
Пташки пам’ятають і, в принципі, люблять свій клобук, додає він:
"В машині їдемо з клобуком – вона собі сіла на одній нозі, голову під крило засунула – і їй так по барабану, що навколо відбувається. Без нього сидітиме, стресуватиме, думатиме, чого її не пускають шукати здобич. Пташка ж не розуміє, чому в лісі можна з'їсти ворону, а в місті – ні. Як їй поясниш, що не всім людям у містах подобається, коли в них на очах ворону їдять?"
"Задач вистачить на всіх". Легенда про пташині біолабораторії
Історії спілкування Олександра з пташками перетворились на легенду про досягнення українських лабораторій буквально випадково. Він зняв відео для друзів-сокольників, де жартома з окопу розказував, що Мавік Другий, на відміну від Першого, може носити гранати. І пообіцяв показати Мавіка Третього, який більший і може переносити міни-вісімдесятки. Хоча в реальності ніякого Мавіка Третього на той момент ще не існувало.
@user6592425005274♬ оригінальний звук – PTITSA
До вечора ролик почав набирати популярність у соцмережах. Аж поки хтось не виклав його у TikTok, і Олександру не скинули посилання на його ж відео.
"У мене тоді навіть свого TikTok не було. Я запропонував тому, хто виклав, продати мені сторінку разом із моїм відео. Вирішив, що раз людям так подобається – треба розвивати цей контент, – зізнається він. – У мене було ще давно записане відео з Мавіком Першим. Так почалась історія про нові досягнення наших біолабораторій".
Якщо на першому відео боєць просто казав все, що спаде на думку, то далі почав розвивати логічно вибудовану історію. Раз Мавік Перший гранату не донесе, а Другий – вже на це здатен, то Мавік Третій має працювати із чимось ще більшим, пояснює він. Варя – розвідка, бо працює вночі і добре бачить.
"Далі здивувати розміром я вже не зможу – крупніше за Мавіка і Варю нічого не знайду, навіть якщо буде можливість кудись у відпустку поїхати", – каже Олександр.
Каже, у птахів насправді є "певні додаткові функції" в підрозділі. Але серед них точно немає збиття дронів та перенесення вибухових речовин.
Хоча саме ця частина історії вийшла настільки переконливою, що у неї повірили масово. Після перших відео Олександр ще намагався пояснювати аудиторії, що це – жарт, він не воює птахами. Але спинити легенду вже було неможливо. Особливо після того, як на ній почали періодично спекулювати російські пропагандисти.
Досі люди перепитують, чи дійсно пташиний підрозділ є досягненням українських біолабораторій, каже Олександр. Були навіть ті, хто після його роликів звертався із проханням пояснити, як залучати птахів до полювання на російські дрони.
"Ми на кордоні стоїмо, нам би допомогли такі птахи, де взяти?" – і це пишуть не цивільні, а люди, які розуміють, що таке ті дрони, які скиди вони можуть нести і що вони роблять, – розповідає Олександр. – Але все одно вони й досі думають, що це не жарт".
Особисто для Олександра птахи – давнє хобі і спосіб втримати душевну рівновагу в горнилі війни.
"Птахи – моя розрада. Якби не вони, я б вже дахом поїхав, – підсумовує Олександр. – А так можна приїхати і з Мавіком Третім посидіти, він покрякає тобі. Випустиш його пролетітись – він покружляє, вернеться. І все. Я відволікся і мені вже добре".