"Гелікоптери гатять по порожніх полях і тікають". Як ЗСУ б'ють окупантів на Харківщині
23 травня у Telegram головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного з’явилося повідомлення про звільнення 24 населених пунктів на Харківщині. Інформація про те, що ЗСУ тиснуть на росіян у Харківській області, почала з’являтися з 5 травня. Йдеться про села Кутузівка, Циркуни, Питомник, Рубіжне, Черкаські Тишки, Байрак, Шестакове, Перемога й багато інших. А ввечері 15 травня 227 батальйон 127 бригади Сил тероборони взагалі вийшов на ділянку державного кордону.
Поки ситуація на Донбасі виглядає вкрай складною, ситуація на Харківщині стала масовим "заспокійливим" для українців, які щохвилини гортають стрічку новин. Утім, яка реальна ситуація на півночі регіону й на Ізюмському напрямку, одному з найскладніших у цій війні, розбиралася LIGA.net.
Читайте нас в Telegram: перевірені факти, тільки важливе
"РОСІЯНИ НЕ ЗАЛИШАЮТЬ СЕЛА, ВОНИ ТІКАЮТЬ"
Представники Військово-цивільної адміністрації та самі військові, які тримають оборону на Харківщині, попереджають: той факт, що вищезазначені населені пункти звільнено, зовсім не означає, що туди можна повертатися. Очільник адміністрації Олег Синєгубов пояснює: тиша оманлива, повертатися в місто досі небезпечно через обстріли системами залпового вогню, "Смерчами" й "Ураганами".
Окрім центру регіону, під обстріли постійно потрапляють Лозова, Чугуєв, Золочів.
Харківщина залишається для росіян стратегічною областю, сумнівно, що вони полишили надії її взяти, додає Синєгубов. Попри це в Харків тільки потягами повертаються щодня до 2500 людей, і ще частина — автівками. Поки що адміністрація займається відновленням критичної інфраструктури — електромереж, газогонів, водопостачання — та будівництвом тимчасового помешкання.
Навіть якщо цивільні спробують поїхати у звільнені села, їх просто туди не пропустять, говорить LIGA.net заступник голови Харківської ВЦА Роман Семенуха. Артилерійські дуелі тривають, і перебувати там усе ще небезпечно.
"Як це відбувається? Ворога вибивають, туди заходять наші війська, відбувається зачистка. А щоб перестало "прилітати", у тому ж напрямку треба зачистити ще інші населенні пункти", — розповідає Семенуха. Тільки тоді населені пункти перетворюються на більш-менш безпечні. Потім починається процес фільтрації, що проводять правоохоронні органи. Виявляють злочини росіян і колаборантів.
Найважливіше — це дати можливість людям, які весь час були в окупації, нарешті виїхати туди, де не стріляють, і де є електрика, вода, їжа, медична допомога й мобільний зв’язок.
Семенуху дратує "некомпетентністю деяких ЗМІ", які пишуть, що росіяни "залишають села", адже це не відповідає дійсності. Росіян вибивають, і це обходиться в десятки загиблих і поранених українських бійців.
"Якщо росіяни залишають якісь населені пункти, то це завдяки оперативному оточенню, або витісненню, або майстерності окремих підрозділів, які змушують їх виходити", — каже він.
На запитання, чи чекати українцям на повідомлення про "нову Бучу", Роман Семенуха каже, що не має повноважень говорити про це до офіційного повідомлення правоохоронців, але визнає: місця злочинів росіян на Харківщині є, і пропонує ознайомитися з дописом уповноваженої з прав людини Людмили Денісової.
На думку заступника очільника ВЦА, важливим фактором є те, що частину населених пунктів на півночі Харківщини утримували ті, хто "двічі зрадив свою країну — війська терористичних організацій ДНР і ЛНР", що діяли як регулярні сили.
"Були серед них ті, хто ставився до місцевого населення лояльніше, ніж москалі. А були ті, хто навпаки ставився з більшим завзяттям. Не менше третини особового складу росіян, які діяли на півночі Харківщині — бійці з ОРДЛО", — каже Роман Семенуха.
ТЕАТРИ ВОЄННИХ ДІЙ
Харківська область має два театри воєнних дій. Один — власне Харків і північ. Другий — південь та Ізюмський напрямок, Барвінкове.
Ситуація на другому напрямку є набагато складнішою, це одне зі стратегічних місць для росіян, які намагаються прорватися в бік Слов’янська, Павлограда і Дніпра. На сьогодні їм досі це не вдається. Роман Семенуха пояснює: декілька тижнів українські воїни "не поступаються жодним метром", десь навіть контратакують і мають локальні успіхи. Загалом, каже він, ситуація стабільна, попри важкі бої з використанням артилерії, авіації, ППО.
"Дякую і вклоняюся нашій авіації, яка робить неможливе. Ми, звісно, дякуємо за західну зброю, але її дуже мало, вона поки не дає стратегічної переваги", — каже Семенуха.
На Ізюмському напрямку тримає оборону легендарна 93 окрема механізована бригада Холодний Яр.
Пресофіцерка підрозділу, Ірина Рибакова, зазначає LIGA.net: зараз ситуація на Ізюмському напрямку сильно відрізняється від першого місяця війни, коли росіяни "йшли в тупу величезними колонами".
"Росіяни постійно штурмують наші позиції, а перед цим ведуть інтенсивний артилерійський обстріл. Застосовують "Іскандери" й "Точку-У" по піхоті. А це як стріляти з танка по мухах", — каже вона і підтверджує слова Семенухи: лінію оборони тримають міцно, і не проходить жодного дня, щоб бійці бригади не уразили хоча б одиницю ворожої техніки.
З боку росіян воюють здебільшого контрактники, розповідає Ірина Рибакова, але їхній моральний і фізичний стан залишає бажати кращого. Двоє полонених снайперів скаржилися, що їм не вистачає їжі та що вони не можуть отримати обіцяного грошового забезпечення в $1500 на місяць. А навіть отримавши, не мають змоги передати ці гроші своїм рідним.
Після катастрофічних втрат перших тижнів війни, росіяни все ж змінили тактику, почали трохи берегти особовий склад і почали воювати більш розумно.
"Пілоти гелікоптерів були нахабні. Наші хлопці збивали кілька разів, – говорить пресофіцерка. – І зараз вони літають так, начебто їм не треба вразити ціль, вони стріляють хаотично. Їм треба виконати наказ, вони не можуть відмовитися, але глибоко залітати бояться".
За її словами, на Ізюмському напрямку вже майже не залишилося вцілілих будинків, гатять артилерією постійно. Села, що знаходяться ближче до фронту, повністю знищені. Там гуманітарна катастрофа, немає газу й електрики. Люди готують на вогні, користуються генераторами. Вже звикли йти у підвал під час обстрілів, а потім повертатися й готувати їжу.
"Якось ми приїхали в одне село, а там розбомбили стадо. Загиблі корови, деякі контужені. Виїжджають ті, хто навіть казав, що за жодних обставин виїжджати не буде", — каже пресофіцерка.
Вона впевнена: закатованих цивільних на деокупованих територіях Харківської області ми, на жаль, теж побачимо, адже це фірмовий стиль росіян.
"Коли ми звільнили село Гусарівка 26 березня, там уже знайшли закатовану сім’ю і розстріляну автівку, на якій цивільні намагалися виїхати, – підсумовує Рибакова. – Ймовірно, будуть ще трагедії, про які ми не знаємо".
Читайте також: Історія | Покарання – неминуче. Від Нюрнберга до Руанди: як трибунали судили воєнних злочинців