"ЗСУ як на весілля їхали – з музикою". Як Україна утримує полонених з Курської області
"Ще не прийшло усвідомлення, що сталося і чому так вийшло. І кому подякувати, що нас просто кинули, без зв’язку, не поставивши перед цим жодних завдань", – каже LIGA.net капітан-лейтенант одного з російських підводних човнів.
Як "підводник" опинився у Курській області, де його взяли в полон, – не розповідає. Більшість інших військовослужбовців з РФ, яких утримують у сусідніх камерах, – теж.
LIGA.net відвідала одну з установ виконання покарань, де перебувають російські військові, яких взяли у полон у Курській області. Їхня кількість та склад періодично змінюються: одні йдуть на обмін, інших переводять зі шпиталів після стабілізації, когось – в інші установи. На момент нашого візиту тут близько 50 полонених.
Строковиків лише двоє. Решта – офіцери молодшого командного складу (в основному командири рот), мобілізовані та контрактники, бойовики кадировського "Ахмату".
Вони відмовляються називати імена чи розповідати подробиці своєї служби – змусити їх ми не можемо. Частина відвертається від камер і закриває обличчя руками.
Як Україна бере та утримує російських військовополонених – у репортажі LIGA.net.
ЗСУ в усьому мали перевагу. Про початок Курської операції
Захід Збройних Сил України на територію Курської області розпочався з 5 серпня, розповідає полонений, який представився Кантимиром. Він – один з двох строковиків, які перебувають у закладі. Єдиний, хто погодився розказати LIGA.net свою історію.
До початку Курської операції на позиціях у прикордонні він був щонайменше пів року.
Позиція біля населеного пункту Свердликово, на якій він перебував, вже до 7 серпня опинилась в глибокому тилу українських Сил оборони. До неї стягувались строковики з сусідніх позицій, хтось з суміжників здавався в полон. Фактично протягом тижня вони, каже, були в оточенні: "Прильоти, робота артилерії, дрони – нам не давали голову висунути. 14 серпня вже до нас зайшли українські війська".
"Дві години тривала метушня, були прильоти, постріли. Хто стріляв – чесно, не розумію. Ми були самі у накритому окопі, просто чули. У нас на той момент були поранені – середні, легкі та один важкий. Ми не розуміли, що робити і чи нам допоможуть. І в цей момент нам дали команду здатися", – згадує Кантимир.
ЗСУ розблокували один з проходів: "Ми витягли поранених, вийшли самі. Всім зав'язали руки та очі. Поранених відвезли до шпиталю. Нас потихеньку почали перевозити до ангара, ми там просиділи кілька годин. Дали води, дали покурити".
Всі їх розповіді про момент потрапляння до полону переважно одноманітні: "були на позиціях, зайшли ваші, ми опинились в оточенні, потрапили в полон".
"Було дивно, коли ваші зайшли, то у кожного чоловіка грала музика. Якась англійська. Щось веселе. На кожній одиниці техніки. Наче на весілля їдуть, – каже кадировець зі спецпідрозділу "Ахмат-Чечня". – Я сильно не вслухався, стан був не той. Там всі ці "камікадзе-мумікадзе" летіли, вибухи. Але точно чув музику".
Всі полонені одноголосно стверджують: розраховували, що доведеться давати відсіч максимум українським ДРГ. А в Росію зайшла повноцінна армія.
"Кількість озброєння. Продуманість. Розуміння ситуації. У всьому ви мали перевагу. Добу йшла потужна артпідготовка по завчасно визначеним цілям. Ви розуміли, де стоїть артилерія, де – вузли зв'язку і ретранслятори. Ви знали всі цілі, розвідка чітко спрацювала", – роздратовано перераховує "підводник".
Важко зрозуміти, що російського капітан-лейтенанта дратує більше: чи той факт, що українська розвідка спрацювала, чи той, що російська – ні.
Але він – найбільш агресивно з усіх – згадує, що російські військовослужбовці були дезорієнтовані та дезорганізовані. Вони не розуміли, де які підрозділи знаходяться, які задачі хто має виконувати, з якого боку має прибувати підкріплення і чи буде воно взагалі. Це часто провокувало перестрілки між своїми. І сприяло захопленню полонених українськими силами: "Це не паніка, це нормальна бойова обстановка. Коли не знаєш, де ворог, – ворогами стають всі навколо".
На запитання, чи вказувало щось на те, що Україна готує таку масштабну операцію, всі відповідають однозначно: ні. Навіть з чуток серед місцевих, які живуть у курському прикордонні, нічого подібного не можна було припустити.
Хоча з власними громадянами у прикордонні вони намагались не спілкуватись.
"Незрозуміло: наші вони, чи ні. У прикордонному населеному пункті майже кожен на тому боці має друзів чи родичів, – каже російський офіцер. – Тож намагалися особливо нічого не говорити, не розповідати, нічого в них не брати".
Перше і друге, салат. Про полон
Одразу після доставлення до установи виконання покарань, в якій перебувають російські військовополонені, їх відправили до бані. Видали чистий цивільний одяг, постільну білизну, засоби особистої гігієни. Та розвели у камери: окремо – строковики, окремо – контрактники та мобілізовані, окремо – ахматівці.
Український полон виявився гуманним до армії окупантів, наголошують вони. Після років пропаганди очікували "знущань, катувань та відрізаних голів".
Умови, в яких вони живуть, звісно, не санаторні. Це – звичайна українська тюрма. Але видно, що адміністрація працює над тим, аби додати фарб в її сіру буденність.
Відремонтувати приміщення, аби вони відповідали міжнародним нормам утримання військовополонених, допоміг також Міжнародний комітет Червоного Хреста.
Багато хто з росіян при собі має і прикраси, і годинники, і обручки. Не під запис представники закладу, де утримують російських полонених, кажуть, що деякі пробують вимінювати ці речі на сигарети у співробітників. Але безуспішно.
Тут варто зауважити: українські захисники, які повернулись з полону, часто розповідають, що всі особисті цінні речі росіяни вилучали. Іноді – разом з окремими елементами одягу та взуття. Про це, зокрема, LIGA.net казав командир бригади "Сталевий кордон" Валерій Падитель.
Коли російських військовослужбовців тільки привезли на територію України, вони були дуже обережні, каже LIGA.net один з представників Сил оборони, залучений до їх перевезення. Коли ж зрозуміли, що бити тут їх ніхто не буде – розслабились.
Ця атмосфера розслабленості – головне враження. "Розпорядок дня – майже як в армії, – каже один з офіцерів. – О 6:00 підйом. Вмиваємось. Далі – особистий час, сніданок, знову особистий час. Обід. О 22 годині – відбій".
Раз на тиждень – душ або баня.
Пораненим регулярно надають допомогу, обробляють рани та роблять перев’язки.
Щодня – прогулянки. Ввечері, після того, як завершаться прогулянки інших ув'язнених. Від них полонених ізолюють, щоби унеможливити конфлікти, каже LIGA.net заступник начальника установи з інтендантського та комунально-побутового забезпечення Володимир. Бо ставлення до них "таке ж, як у всіх українців".
Їжею їх також забезпечують нормально: перша і друга страва, салат, великі порції.
Щонайменше раз на тиждень до них хтось навідується – чи представники світових ЗМІ, чи співробітники Червоного Хреста. Але харчування – не "показуха". Зі сторони помітно: обід не справляє на них особливого враження – цілком буденне вживання їжі.
Водночас також нагадаємо, що українських військових у російському полоні часто цілеспрямовано катують голодом. Як саме – LIGA.net детально описав Костянтин Миргородський, який провів у полоні понад 800 днів.
У кожній камері – книжки та телевізори. "Телевізор нам принесли, – киває "підводник". – Сказали, що Україна – це Європа, а у в'язницях за європейськими правилами мають бути телевізори, всі умови і таке інше. Мовляв: ось, нате, дивіться".
Що і коли можуть дивитись російські військовополонені – установа не регламентує. Новини, кіно чи музика – все на власний розсуд.
При цьому, як зазначає один зі співробітників самої установи, більшість з них у полоні відверто нудяться. Деякі навіть просили адміністрацію залучати їх до якихось робіт. Але, згідно із законодавством, адміністрація не має права цього робити.
"Я до вас ще приїду". Про обміни
Майже всі військовополонені, які так чи інакше брали участь у розмові, кажуть LIGA.net, що "війни ніхто не хоче" і всі прагнуть, аби "все це пошвидше завершилось". Але що "це" і хто "це" почав – однозначно не пояснюють.
Розрив причинно-наслідкових зв’язків у їхньому світосприйнятті під час розмов виринає регулярно. Один з офіцерів каже, що взагалі не має нічого проти України, бо в нього тут родичі живуть. Інший зазначає, що раніше приїжджав сюди працювати.
Бойовик з підрозділу "Ахмат-Чечня" абсолютно, на перший погляд, прямо каже LIGA.net: "Сподіваюсь, ми по гражданці вже до вас в гості приїдемо". І навіть трохи ображається, коли у відповідь чує не менш щире: "Сподіваюсь, ні".
Єдина тема, яка відверто напружує військовополонених з РФ, – обмін. Вони його чекають і хочуть додому. Але знають, що у Росії на них чекають проблеми.
"Питатимуть з нас жорстко, – визнає один з бойовиків "Ахмату". – За те, що ми потрапили в полон і не загинули. Спочатку, напевно, тягатимуть у ФСБ. Питання до нас будуть".
Саме через страх проблем у Росії багато хто відмовляється фотографуватись або просто мовчки ховає обличчя. Кажуть – за це "вдома покарають".
Обмін – це буде лише початок, кидає LIGA.net "підводник": "Ще невідомо, яке ставлення до нас там буде. Таке саме, як в Україні, чи ні".
Вже на виході з установи виконання покарань представник військової служби правопорядку радить LIGA.net: "Не вірте нічому, що побачили. Кожне почуте слово діліть на два. Коли вони повернуться в Росію – казатимуть зовсім інше. Перевірено".