"Росіяни робили підкопи". Як ГУР звільняло завод у Вовчанську – всі деталі, фото
Увага! Текст містить епізоди свідчень полонених російських окупантів, які можуть вразити або схвилювати емоційно чутливих читачів
"Командири заблокованих на Вовчанському агрегатному заводі росіян тримали дисципліну тотальним страхом, насиллям та вбивствами", – розповідає LIGA.net командир підрозділу "Стугна" у складі Спецпідрозділу Тимура ГУР МО України на псевдо Лінукс.
На початку травня росіяни розпочали свій наступ на Харківщину. У червні – за місяць важких боїв – окупанти змогли закріпитись в окремих районах Вовчанська, а також прорватись на територію Вовчанського агрегатного заводу.
Незабаром Силам оборони України вдалось стабілізувати ситуацію і встановити контроль за периметром заводу, фактично взявши його в блокаду. Частина російського угруповання лишилась заблокованою на території підприємства.
24 вересня командир спецпідрозділу Головного управління розвідки Тимур доповів керівнику української розвідки Кирилу Буданову про звільнення Вовчанського агрегатного заводу. Унікальну операцію, яка тривала понад тиждень, провели розвідники зі Спецпідрозділу Тимура, бійці підрозділів "Стугна", "Парагон", "Юнгер", РДК, "Терор" і БДК.
Звільнення заводу звужує зону контролю противника, пояснюють LIGA.net у Силах оборони: "Це покращує нашу логістику і полегшує виконання наступних завдань. Тепер є можливість створити плацдарм для розвитку наступу та остаточного звільнення Вовчанська".
Завдяки чому заблоковані на заводі росіяни продовжували чинити спротив та як Сили оборони звільняли надскладний та надважливий об’єкт – LIGA.net розповів командир підрозділу "Стугна" у складі Спецпідрозділу Тимура ГУР Дмитро на псевдо Лінукс. Далі – пряма мова.
"Тотальний страх та насилля". Що відбувалось на заблокованому заводі
За чотири місяці блокади росіяни неодноразово намагались прорватись на територію заводу, але більшість із тих, хто намагався це зробити, були знищені. Весь цей час російське командування обманом тримало своїх солдатів на підприємстві, обіцяючи їм ротацію, прорив блокади і підтримку. Серед окупантів часто траплялись випадки дезертирства, були спроби втечі, які також не увінчались успіхом.
Вся логістика [окупантів] фактично відбувалась доставленням дронами посилок із водою, харчами і БК. Це призводило до тотального голоду і спраги.
Зі свідчень полонених росіян нам вдалось дізнатись подробиці їх існування на заводі. Досить моторошні подробиці. Командири заблокованих росіян зі складу російського спецпідрозділу тримали дисципліну тотальним страхом, насиллям і вбивствами.
Двох російських солдатів командири застрелили за кілька днів до нашого повного звільнення заводу, бо їм здалось, що ті "ковтнули з пляшки більше води, ніж їм було дозволено".
Кілька поранених росіян застрелились, тому що довгий час не отримували медичної допомоги і їх стан погіршувався. Голод на заводі сягнув такого рівня, що росіяни вбили і зʼїли кілька собак, які бродили навколо.
Зі слів полонених, у них були ідеї з’їсти печінку вбитих [російських військовослужбовців]. Є підозра, що так вони і зробили, оскільки на тілах померлих росіян, які ми побачили, було помічено відрізані шматки мʼяса та різних органів. Я розумію, як це звучить, але це те, що ми бачили.
"Найбільша проблема – підвали та бункери". Як готували звільнення
Різні підрозділи Сил оборони України проводили розвідку боєм та заходили та територію заводу. Остаточний план і початок зачистки були сформовані на початку вересня.
Успіху в операції вдалось досягти завдяки тому, що противник не зміг виявити наші накопичення та підхід основних сил. Це зайняло у нас чимало часу та сил, але результат був вартий цих зусиль. Бійці, які виконували завдання кілька тижнів, провели у надзвичайно складних умовах з обмеженими ресурсами.
"Найбільша проблема для повного зачищення заводу – це підвали та бункери. Там супротивники могли тримати оборону".
Якщо порівнювати з усією історією нашої війни, навряд чи ми знайдемо подібні випадки захоплення промзони, обʼєкта такої складності за такий короткий термін.
Проблемою також було обмежене використання артилерії. Близькість будівель і перебування наших і ворожих сил не дозволяла використовувати артилерію повною мірою через ризик дружнього вогню. Хоча росіян це ніяк не зупиняло, і вони били як по наших силах, так і по своїх.
Окрім того, через складну логістику і відрізаність річкою Вовча неможливим було залучення бронетехніки. Левова частина тягаря впала на плечі наших піхотних підрозділів, які самі затягували вибухівку і "розбирали" будівлі, в яких знаходились вороги.
Фактично ця операція стала унікальною і, сподіваюсь, увійде в підручники воєнної історії.
"Усвідомили безсенсовість спротиву". Свідчення полонених
На момент захоплення росіянами агрегатного заводу їх там залишалось близько 80 осіб. Більшість із них була ліквідована.
На фінальній стадії нам вдалось захопити близько двох десятків полонених, які остаточно усвідомили безсенсовість подальшого спротиву і здалися в полон.
Вони, зокрема, повідомили, що спецпризначенці ГРУ, які ними командували, були або вбиті, або одиниці спробували відійти, залишивши своїх підлеглих помирати на заводі.
Окрім того, зі свідчень полонених, їх обурювало, що командири залишали собі більшу частину харчів і води, які їм передавали за допомогою скидів із дронів.
Також ми дізналися, що за час свого перебування на заводі окупанти змогли вирити собі в одному з підвалів колодязь для отримання ґрунтової води. Це дало їм змогу триматись в оточенні весь цей час – постачання дронами не могли забезпечити всі потреби.
"У нас є інформація, що були спроби копати підкопи з будівель у місці, де росіяни перебували до заводу. Для цього вони використовували своїх "зальотчиків", відказників, а також українських полонених".
Звільнення агрегатного заводу значно покращує тактичну обстановку у Вовчанську. Сили оборони України зруйнували плани ворога відкинути наші сили за річку Вовча і дуже деморалізували особовий склад окупантів на цій ділянці. Ми фіксуємо велику кількість випадків відмов виконувати накази своїх командирів, а також розстріли за ці відмови серед російських військ.