Перший ЗІЛ росіян спалив у 14 років. Історія Героя України Дениса Чубарева
Насправді першу техніку росіян Денис Чубарев спалив ще у 14 років.
Влітку 2014 року російські бойовики зайшли у його село Кримське і стали зі своєю технікою вздовж центральної вулиці. "Вони прийшли на мою землю, тож я був просто змушений разом з братом, як кажуть, "двіжнячить", – говорить він LIGA.net.
Це був перший рік війни з Росією. А Денис, як він сам розповідає, саме переживав "хуліганський період" свого життя: разом зі старшим братом створював "певні вибухонебезпечні предмети, самопали та ножі" в імпровізованій майстерні.
Скориставшись відсутністю охорони, хлопці підібрались до ворожої колони й спалили один ЗІЛ з боєкомплектом та КУНГ з "якоюсь цікавою технікою зв'язку".
Проросійські бойовики шукали таємничих підпалювачів у всьому селі. Денису із братом довелося поспіхом переїхати до вільного від росіян Сєвєродонецька.
Зараз він продовжує палити ворожу техніку, але вже у ролі командира мінометної батареї одного з мотопіхотних батальйонів 57 окремої піхотної бригади імені Костя Гордієнка. Зізнається: різниця лише в тому, що більше не потрібно переживати за те, що через його дії можуть постраждати близькі. "У 14 років я спочатку робив, а потім думав, що наробив, – каже він. – А зараз є азарт знищувати якомога більше".
24 лютого 2024 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові молодший лейтенант Денис Чубарев отримав "Золоту Зірку" Героя України.
Історію Дениса Чубарева LIGA.net передав полковник ЗСУ Юрій Повх. Ми також поспілкувались із Героєм – відповіді він передавав повідомленнями, у коротких паузах між щільними обстрілами: він продовжує брати участь у бойових діях.
"Ми три доби не спали біля міномета". Велике вторгнення
Повномасштабне вторгнення Денис зустрів уже командиром розрахунку, але на посаді головного сержанта батареї. За кілька днів до 24 лютого росіяни почали масовані артилерійські обстріли його позицій на Луганщині.
"Ми три доби не спали, чергували біля міномета, були в постійній бойовій готовності, щоб за першої команди відкрити вогонь, – згадує молодший лейтенант. – За деякий час нам прийшло повідомлення, що ми вже в оточенні".
Атмосфера була нервова. Першим рішенням військових було зайняти кругову оборону: один міномет лишити наведеним в бік противника, а другий розвернути в тиловий підхід до власного ротного опорного пункту.
Під вечір ситуація стала зрозумілішою. Розрахунок Дениса отримав інформацію, що росіян трохи затримали – це дозволило переміститись у більш безпечний район. Далі вони продовжували стримувати навалу противника вже в районі Світличного.
Від початку повномасштабного вторгнення розрахунок Чубарева брав участь у боях за Луганщину, Харківщину, Донеччину та Херсонщину. Неодноразово вирушав на допомогу підрозділам своєї бригади та сусідніх частин, підтримуючи їх вогнем мінометів. Більшість успішних операцій його батареї та вражання ворожої техніки було здійснено завдяки симбіозу можливостей мінометів та використання БпЛА.
"У нас була своя "пташка" тоді, під час боїв за Луганську область. Вона нас і врятувала, – розповідає Денис Чубарев. – Ми бачили всі пересування ворога і могли накидати, навіть попри складний рельєф, на зворотні скати висот. І це було для ворога фатальним, бо ми завдавали їм втрат там, де вони не очікували".
Є різниця між війною в кожній з областей: десь було важко, десь – складно, але цікаво:
"Важко було у Харківській області, біля Табаївки, – каже Денис. – Там було дуже складно добиратися до позиції, часом – майже неможливо. Складності додавала погода, і сама дорога була непростою: болото таке, що навіть танки застрягли".
На Херсонщині було важко знайти посадку, бо їх там майже не було, додає він: "А ми тоді саме інтенсивно переміщувались. Але саме там було ще й цікаво".
"Я підіймав коптер і бачив ціль". Бої за Херсонщину
На Херсонщині батарея Дениса буквально "розмотала" колону російської бронетехніки – мінометні розрахунки знищили першу та крайню БМП, заблокувавши бронемашини по центру. Ворог у тому бою втратив чотири БМП та близько 20 одиниць живої сили.
"Суть маневрів полягала у тому, щоби противник не встиг відкрити вогонь у відповідь, – розповідає він. – Вантажили БК та міномет у пікап, я з собою брав коптер, і їхали на виїзд. Ставали біля посадки, і поки міномет розгортався, я підіймав коптер та бачив ціль, по якій вже був готовий працювати міномет. Насипали по цілі до 15 мін, потім – перекат до іншої посадки, і процес повторювався знову".
Там же, на Херсонщині, біля Давидового Броду, Денис отримав один з найменш приємних досвідів – коли опинився під обстрілом РСЗВ "Смерч".
"Мали виїхати та прикрити нашу піхоту. Коли розгорнулися і були вже готові відкрити вогонь, я підняв коптер. Хвилин за п'ять почули глухий вихід, потім свист — і таке відчуття, ніби за спиною впало щось важке, – розповідає він. – Спитав: що це було? Розвернулись і побачили цю трубу, що диміла, за кілька метрів від нас".
Відчуття було, як наче все заніміло і похололо, додає Денис:
"Зрозумів, що треба вертати коптер і робити перекат – нас "спалили". За кілька секунд – знову свист, і в кількох метрах застряг ще один снаряд зі "Смерча". Знову не розірвався. Тільки подумав, що на третій раз вже не пощастить – прилітає третя ракета. Не можу передати, наскільки стрьомно це було".
Росіяни почали економити. Про те, як змінилася війна
За останні майже три роки війна та технології відчутно змінилися, каже Денис. Зараз на полі бою активне переміщення вже не актуальне, у пріоритеті – стаціонарні вогневі позиції, максимально закопані та замасковані. "З таким методом і час відкриття вогню по цілі зменшився до однієї хвилини або менше", – додає він.
Росія почала економити снаряди, констатує молодший лейтенант. Якщо на початку повномасштабної війни росіяни, які не завжди знали точні координати цілі, щільно накривали цілий квадрат, тепер вони вже не розкидаються – працюють суто по цілі.
Різниця між якістю особового складу ворога у різних регіонах також стерлась. "Зараз всі однакові, – каже Денис. – Раніше дотримувалися якоїсь тактики, а тепер наступають, як зомбаки — натовпом, не ховаючись. Ідуть, як мішень на полігоні. Їх вбивають, а вони відправляють нову хвилю. І так – постійно".
"Вони і зараз дивують мене своєю живучістю, – зауважує офіцер. – Дуже багато випадків, які не піддаються поясненню. Орку падає міна під ноги. Розривається. Ти думаєш, що він помер. А ні – дим осідає, а він іде далі, ніби нічого не було".
Однак додає: це не означає, що вони незнищенні.
Про звання Героя України
24 лютого 2024 року на Гостомельському летовищі Денис Чубарев отримав найвищу державну нагороду. Про те, що став Героєм, дізнався буквально перед церемонією.
"Начальник артилерії та командир батальйону сказали в готовності їхати до Києва. Запитав навіщо – засміялись: треба бути в чистій формі, бритим і стриженим. Бо їду до президента. Я не вірив до останнього, а повірив, вже коли приїхав".
У протокольному описі його нагородження зазначається, що Денис Чубарев "неодноразово в боях продемонстрував, що вміє ретельно спланувати й побудувати щільну оборону, яка відсікає будь-яку агресію, дає змогу чинити опір з використанням 82-міліметрових мінометів протягом тривалого часу, унеможливлює проникнення диверсійно-розвідувальних груп у тил військ Збройних Сил України, а також систематично змушує противника відступати, нерідко з втратами".
У щоденній роботі "Золота Зірка" Героя для нього нічого не змінила, стверджує Денис: "Найкраще в роботі передусім – робити так, щоб наша піхота була прикрита влучним вогнем. А вже після цього просто дивитися, як ворог горить".