Зброя диктаторів. Як відсутність контролю перетворює спецслужби на інструмент зла

Спецслужби – одна із найтаємніших структур у державі. У роботі розвідки та контррозвідки потрібні не лише хірургічна точність, а й прихованість. Часто це призводить ще й до безкарності.

У світі досі багато країн, де спецслужби працюють не для громадян, а проти них, виконуючи роль охорони та катів диктаторів.

В Україні спецслужби перебувають на шляху реформування – від КДБшних монстрів до сучасних західних відомств. Скільки часу це триватиме, поки що невідомо. Але перші зміни обіцяють одразу разом із ухваленням правок до закону про Службу безпеки.

Як відсутність контролю перетворює спецслужби на інструменти зла і як із цим справи в Україні – розповідає LIGA.net.

ПІД ГРИФОМ "ЦІЛКОМ ТАЄМНО":
Як спецслужби стають зброєю диктаторів

Більшість своєї історії спецслужби звітували лише перед владою, а люди нічого не знали про їхню роботу і нерідко самі ставали їхніми жертвами. Глобально все змінилося у 1970-х. Спочатку спецслужби реформували в США, після Холодної війни черга нарешті дійшла і до частини Східної Європи.

Сьогодні робота західних спецслужб передбачає підзвітність суспільству: таємність стала більше винятком. Така система стримувань та противаг дає деяку гарантію того, що розвідслужби працюватимуть на захист інтересів держбезпеки, а не інтересів уряду. І дає змогу вчасно виявляти порушення.

Цей контроль не безмежний. Очевидно, що спецслужби, як і раніше, не розкривають дані про своїх співробітників чи інформаторів, про аспекти оперативної роботи, поточні операції та розслідування.

У сучасних демократіях нагляд за спецслужбами здійснюють не лише спеціальні держустанови, а й громадянське суспільство та ЗМІ. Головна перевага громадян – незалежність, вони можуть без перешкод критикувати політику уряду.

В авторитарних країнах спецслужби обслуговують інтереси влади, здійснюючи репресії та тотальне шпигунство.

1. Росія. Агенти-отруйники ворогів Путіна

Росія та її спецслужби – яскравий приклад того, "як не треба робити". Російські розвідоргани ведуть за кордоном активну діяльність, що дестабілізує, а контррозвідка відповідає за репресії проти політичних опонентів Володимира Путіна всередині країни.

Федеральна служба безпеки (ФСБ) – головна внутрішня спецслужба Росії. На папері вона має поважати та дотримуватися прав людини, а також керуватися гуманізмом. При ній присутня громадська рада, і вона підконтрольна низці держустанов.

А насправді ФСБ – таємна політична поліція, яка стежить за громадянами, переслідує та вбиває ворогів та критиків Путіна. Як це було з Олексієм Навальним, відповідальність за отруєння якого західні спецслужби покладають саме на ФСБ.

Влітку минулого року Навальному стало погано на борту літака. Борт негайно приземлився, і політика госпіталізували. За кілька днів його перевезли до німецької клініки. Там підтвердили: опозиціонера отруїли речовиною із групи бойових – "Новачок".

Цією ж речовиною російські шпигуни раніше отруїли екскдбшника Скрипаля та його дочку у британському Солсбері.

Журналісти-розслідувачі Bellingcat з'ясували, що до справи причетні вісім працівників Інституту криміналістики ФСБ – центр операцій з отруєнь. ФСБшники почали стежити за Навальним у січні 2017-го, коли той оголосив про участь у президентських виборах.

Навальний вижив і після лікування повернувся до Росії у січні 2021 року. З того часу він сидить у російській в'язниці.

Справа про отруєння Навального запустила ефект доміно. Журналісти-розслідувачі дізналися і про інші злочини ФСБ: два відділи НДІ-2 та Служба захисту конституційного ладу займалися позасудовими стратами активістів та журналістів.

Репресивний апарат у Росії не зважає навіть на своїх. 2006 року від отруєння радіоактивним полонієм-210 помер експрацівник ФСБ Олександр Литвиненко. Він утік до Великої Британії 2000 року: розповідав, що йому наказували вбити Бориса Березовського, передав відомості про російську мафію в Європі, а також критикував Путіна, викриваючи його у масштабних злочинах. Наприклад, звинуватив спецслужби в організації вибухів житлових будинків у РФ 1999 року.

Литвиненко отруїв його ексколега з ФСБ Андрій Луговий та експрацівник ГРУ Дмитро Ковтун. На Заході кажуть, що за вбивство відповідальна влада Росії, адже агенти діяли під її контролем, а ліквідація була особисто схвалена Путіним.

Вбивствами та репресіями у Росії займаються й інші силові органи. Але завдання в них одне: охорона авторитарної влади. Можна довго перераховувати імена вбитих критиків та опонентів Путіна.

"Органи служби безпеки РФ – одна з найбільш закритих держструктур з непрозорим бюджетом. Вони фактично непідконтрольні суспільству. Зберегли радянську практику проникнення працівників у громадські та держорганізації, порушення прав людини, позасудових розправ", – упевнений професор МДІМВ Руслан Шульга.

ФСБ у Росії зайнята не нацбезпекою, а "охоронною діяльністю авторитарної влади від власного народу", вважає він.

2. Білорусь. Ескадрони смерті на службі Лукашенка

Влада диктатора Олександра Лукашенка тримається на примусовому апараті, який показав себе повною мірою під час протестів.

2020 року Лукашенко знову сфальсифікував вибори, а перед цим вигнав за кордон або посадив у в'язницю всіх опонентів. Суспільство не змирилося і вийшло на вулиці. Протести закінчились хвилею репресій.

Силовики придушили опозиційну активність: когось надовго запроторили до в'язниці, хтось утік, а хтось просто замовк. І через рік репресії не припинилися: людей знаходять і затримують і сьогодні.

Одна з таких історій стала резонансною. Наприкінці вересня співробітники "Альфа" КДБ прийшли додому до білоруського ITшника Андрія Зельцера. Він виступав на підтримку демонстрантів та закликав виходити на вулиці. Силовики збиралися провести у нього обшук, а потім, мабуть, затримати. Андрій убив одного з чекістів і був убитий вогнем у відповідь.

Наступного дня КДБ Білорусі провела масові затримання громадян уже за коментарі про вбивство Зельцера.

Довгі руки КДБ дотяглися і до засновника опозиційного Telegram-каналу NEXTA, який втік від режиму, Романа Протасевича. Щоб захопити його, спецслужби примусово посадили у Мінську літак Ryanair із Протасевичем, який летів із Афін до Вільнюса.

Літак сів після анонімки про бомбу на борту, Протасевича одразу затримали. Разом із опозиціонером із літака вийшли ще кілька людей. Гендиректор авіакомпанії Майкл О'Лірі стверджує, що це були КДБшники. Вони почали стежити за Протасевичем ще у Греції.

У центрі режиму Лукашенка стоїть Комітет держбезпеки (КДБ). Офіційно його головними завданнями є забезпечення нацбезпеки, захист конституційного ладу, розвідка та контррозвідка. Негласно – організація політичних переслідувань.

Жодного нагляду та контролю громадяни за КДБ не мають. КДБшники відіграють ключову роль у порушеннях прав людини та репресіях у країні. Багато з них зараховані до західних санкційних списків.

Усі силові органи Білорусі придушують опозицію. Так, Спецзагін швидкого реагування (СЗШР) наприкінці 1990-х – на початку 2000-х боровся не зі злочинністю, а з опонентами Лукашенка. Усередині структури був "ескадрон смерті". Ексбоєць СЗШР Юрій Гаравський розповів, що вони з товаришами по службі "за наказом зверху" у 1999-му вбили ексглаву МВС Білорусі Юрія Захаренка, ексглаву ЦВК країни Віктора Гончара та лояльного до опозиції бізнесмена Анатолія Красовського. Також СЗШР, ймовірно, вбив журналіста Дмитра Завадського.

3. Узбекистан. Спецслужби та "вороги народу"

Узбекистан – глибоко авторитарна держава, яка постраждала від радянської спадщини. З 1991-го і до самої смерті у 2016-му президентом був Іслам Карімов. Він створив жахливу ситуацію з правами людини, організувавши політичні репресії, примусову працю на бавовняних плантаціях, запровадив тотальну інтернет-цензуру.

В епіцентрі узбецького авторитаризму – Служба держбезпеки. Вона, як і радянський КДБ, є політполіцією: займається шпигунством, контррозвідкою, корупцією. Контрольована Каримовим спецслужба не лише порушувала права людини – її звинувачували в організації низки терактів з метою створення приводу для репресій.

СДБ жорстоко придушувала протести. 2005 року в Андижані силовики розстріляли натовп протестувальників, які вимагали звільнити місцевих бізнесменів-мусульман. Офіційно загинули 187 людей. Але перебіжчик із СДБ каже, що стрілянину відкрили за наказом Карімова та вбили до 1500 протестувальників. Їхні тіла сховали в братських могилах.

Після смерті Карімова в Узбекистану з'явився невеличкий шанс на зміни. Йому на зміну прийшов Шавкат Мірзієєв. Він декларує відданість демократії та встиг провести низку реформ у галузі прав людини: звільнив деяких правозахисників, опозиціонерів, журналістів, науковців та релігійних діячів.

Також Мірзієєв видав указ про скорочення повноважень СДБ та обіцяв покласти край "невиправданому розширенню" влади спецслужби.

Попри це, тортури та жорстоке поводження з боку правоохоронців залишилися регулярною практикою: так добуваються свідчення та інша інформація. А СДБ досі має величезну владу у руках. Їхній головний інструмент – звинувачення у держзраді та затримання "ворогів народу".

Freedom House зазначає, що хоча реформи Мірзієєва спричинили поліпшення щодо деяких питань, Узбекистан залишається авторитарною державою з невеликими ознаками демократизації.

4. Туркменістан. Навіть студенти під прицілом

У сусідньому Туркменістані все значно гірше. Це репресивна авторитарна держава, в якій немає політичних прав і громадянських свобод, вибори жорстко контролюються, немає ринкової економіки, корупція – системне явище, релігійні групи переслідуються, політичне інакодумство карається.

За репресії відповідає Міністерство національної безпеки. Для тотального стеження воно застосовує сучасні та класичні технології: шпигуни не лише слухають телефони громадян та стежать за ними в інтернеті, але по-старому використовують і широку мережу інформаторів.

МНБ має спеціальне програмне забезпечення для підслуховування онлайн-дзвінків, віддаленого керування камерами комп'ютерів та запису натискань клавіш (так вони читають ненадіслані повідомлення). Публічна критика влади в соцмережах карається – спочатку людей залякують, потім садять. Спецслужби відстежують онлайн-контакти громадян за кордоном.

Довільні арешти – звичайне явище проти дисидентів, членів релігійних груп, активістів та журналістів. У в'язницях силовики регулярно катують людей. У Туркменістані поширені насильницькі зникнення: за 2018 рік зникла 121 людина.

Спецслужби країни приділяють велику увагу стеженню за студентами, які, зокрема, виїхали за кордон. Аташе з освіти в посольстві Туркменістану робить запити на повний список усіх туркменських студентів у вишах країни, що їх приймає. Інформація вводиться у табличку разом із особистими даними. Далі ці таблички передають завербованим студентам, і ті починають шпигувати за однокурсниками.

Наприклад, відстежується успішність студентів. Погана успішність інтерпретується спецслужбами як участь у певній позакласній діяльності. Тоді інформатори мають визначити політичну та релігійну орієнтацію спостережуваних. І якщо позиція студента має розбіжносіт з урядовою, на нього чекає покарання.

Омрюзак Омаркулиєв навчався у турецькому університеті. Там він заснував Спільноту туркменських студентів. 2018-го з ним зв'язалися представники посольства Туркменістану в Анкарі та сказали, що вражені його активністю. Омаркулиєва запросили до Туркменістану на зустріч із представниками ЦВК та виступ у парламенті. Він погодився і тепер нескоро повернеться на навчання.

У Туркменістані Омаркулиєв встиг взяти участь у семінарі з підготовки до виборів і навіть отримав квиток на зворотний рейс. Але вилетіти до Туреччини не зміг. Його заарештували та помістили до в'язниці. За що – невідомо, публічно він не критикував уряд. Країни Заходу щороку закликають владу звільнити його. Без успіху.

5. Саудівська Аравія. Розвідники-вбивці та розстрільний список

У 2018 році в консульстві Саудівської Аравії в Стамбулі було вбито журналіста Джамала Хашоггі, який критикував політику спадкового принца Мухаммеда бін Салмана. Він жив у вигнанні у Туреччині.

Хашоггі двічі приходив у консульство з особистої справи. Вперше дипломати попросили його заглянути пізніше, і щойно він залишив будинок, – зателефонували до Ер-Ріяду. Наступні кілька днів готувалася спецоперація. Група з убивства, можливо, була сформована заступником голови Головуправління розвідки Ахмедом аль-Асірі.

Коли Хашоггі прийшов у консульство вдруге, його задушили, а потім відрізали голову. Пізніше з консульства виїхали службові авто, вони вирушили до резиденції генконсула. Туди зайшли троє людей із валізами та пакетами. Ймовірно, у них було розчленоване тіло.

Вбивці відлетіли додому того самого дня, розпочався дипломатичний скандал. Влада Туреччини стверджувала, що журналіст не залишав територію місії, в Ер-Ріяді наполягали на зворотному. Дізнатися правду вдалося, оскільки турецькі спецслужби наперед встановили у консульстві прослуховування. І все, що відбувалося усередині, записали.

Пізніше із Саудівської Аравії до консульства прилетіли "слідчі". Офіційно – з'ясувати, що сталося. Насправді – знищити всі докази. Співробітники консульства два тижні не допускали турецьку поліцію на територію, а коли їх запросили – будівля була стерильною. Тоді ж Стамбул заявив: Хашоггі вбили у консульстві СА.

В операції з ліквідації Хашоггі взяли участь 15 саудівських агентів.

Саудівська Аравія визнала вбивство та засудила п'ятьох підозрюваних до страти, трьох – до 24 років в'язниці. На лаві підсудних не було ні організаторів, ні наслідного принца.

Після скандалу СА оголосила про реформу розвідки – створила три нові департаменти, які перевіряють розвідоперації на відповідність нормам права. Але це – формальність. За даними Freedom House, Саудівська Аравія – одна з найбільш невільних держав світу. А влада не хоче, щоб спецслужби припинили виконувати її накази.

Ексофіцер саудівської розвідки Саад Альджабрі, який втік до Канади, у жовтні 2021-го заявив, що спадковий принц – "психопат без співчуття". Альджабрі попередили, щоб він "не наближався ні до посольства, ні до консульства в Канаді", оскільки перебуває "у верхній частині списку" на вбивство і на нього могла чекати доля Хашоггі.

6. Китай. Утопія "1984" насправді

Ця високорозвинена економічно, але авторитарна держава побудувала сучасну мережу тотального стеження, гідну Оруелла. Інтернет-цензура в країні блокує іноземні сайти, але пропонує людям китайську альтернативу, яку контролюють спецслужби. У цій мережі будь-яка критика легко виявляється і придушується.

У 2010-х у Китаї почали випробовувати систему соціального кредиту – оцінювати громадян за різними параметрами. Низький рейтинг карається забороною на роботу в держустановах, ретельним доглядом на митниці, відмовою у соцзабезпеченні, забороною на купівлю авіаквитків.

Для реалізації системи влади використовують інструменти масового стеження – відеоспостереження, розпізнавання облич та технологію big data.

Неугодних влада – примусово "перевиховує". Людей кидають до в'язниць без слідства, суду, звинувачень та терміну ув'язнення. Офіційно Китай пояснює це "боротьбою з екстремізмом".

Китай намагається видати ці табори за "центри профнавчання". Офіційно з 2014 до 2019 року через них проходили близько 1,3 млн осіб щороку. Правозахисники вважають, що ще більше.

Також у Китаї спостерігаються санкціоновані владою вбивства, зникнення, тортури, затримання, втручання у приватне життя, обмеження свободи слова та віросповідання.

"Нацбезпекою" займаються Міністерство громадської безпеки (МГБ) та Міністерство держбезпеки (МДБ, розвідка та контррозвідка).

У розпорядженні МГБ є 23 психіатричні лікарні суворого режиму. Там опиняються політичні, релігійні та правозахисні активісти, які зазнають насильницького "лікування".

Цей самий орган відповідає і за масове стеження: МГБ має в своєму розпорядженні камери та технології для вбудовування у телефонний та інтернет-зв'язок. Спецслужби вимикають зв'язок під час "серйозних інцидентів безпеки". Інтернет-компанії Китаю підпорядковуються наказам влади.

Від репресій не захищені й свої. У жовтні 2021 року в Китаї почали розслідувати корупційну справу проти ексміністра юстиції Фу Чженхуа. До Мін'юсту він був заступником голови МГБ. Чженхуа керував низкою гучних розслідувань та репресій, а врешті сам став жертвою політичної зачистки в апараті внутрішньої безпеки.

МДБ офіційно займається розвідкою та контррозвідкою. Але ще в 2009 році китайський перебіжчик розповів  що до завдань МДБ входить "зміцнення правління Компартії шляхом придушення релігійного та політичного інакомислення всередині країни".

Цей орган побудований на кшталт КДБ СРСР. Його завдання – контролювати китайський народ: "МДБ витрачає багато зусиль, щоб контролювати людей, дисидентів, нижчий клас китайців".

МДБ діє на Тайвані та у Гонконгу. У 2019 році в Гонконгу було заарештовано тисячі людей – постраждали як протестувальники, так і критики влади у соцмережах. Переслідували і журналістів.

Надзвичайно широкі повноваження спецслужби набули завдяки Закону про національну безпеку Гонконгу. Він буквально розв'язав агентам безпеки та розвідникам руки – їхні повноваження перевищують усі закони Гонконгу (регіон має автономний статус), також їм надали імунітет від кримінальної відповідальності.

За цим законом було заарештовано засновника демократичного ЗМІ Apple Daily Джиммі Лая. Він називав закон "похоронним дзвоном" і стверджував, що він зруйнує верховенство закону у регіоні. Лая затримували кілька разів. У травні 2021-го його засудили до 20 місяців в'язниці, а всі рахунки заморозили. Apple Daily припинило існування.

ЯК ВЛАШТОВАНО ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ СПЕЦСЛУЖБ В УКРАЇНІ

Служба безпеки України – прямий спадкоємець Комітету держбезпеки. Крім контррозвідки, що має бути основним завданням СБУ, вона продовжує займатися розслідуванням різних злочинів, зокрема економічних та корупційних. І за 30 років після розвалу "союзу" СБУ залишається закритим відомством.

Нагляд та контроль за СБУ здійснюють президент та парламент. Спецслужба щороку подає Раді та президенту звіти, парламент може формувати для перевірки тимчасові слідчі комісії, наприклад, як це було у разі з "вагнерівцями".

Системного громадського нагляду за СБУ немає, каже LIGA.net заступник голови комітету Ради з питань нацбезпеки та оборони (СН) Мар'яна Безугла. Хоча ввести його намагалися ще за Ющенка.

Хоча указ не скасовували, роботу органу призупинили через спроби спецслужб РФ проникнути в СБУ через поради, каже вона.

Громадський нагляд за СБУ відсутній, погоджується експерт Балтійського фонду безпеки, полковник британської армії у відставці Глен Грант. "СБУ політично контролюється президентом через свого друга (главу СБУ Івана Баканова. – Ред.). Ні парламент, ні громадянське суспільство не можуть впливати на СБУ за межами Facebook", – каже він LIGA.net. За його словами, ознаки покращення ситуації є, але вони "випадкові".

У найближчому майбутньому контроль та нагляд мають набути системного характеру завдяки реформі СБУ (законопроєкт 3196-д хочуть ухвалити до Нового року), яку підтримують Євросоюз, НАТО та США.

У СБУ з 2025 року обіцяють забрати (після ухвалення окремих змін до Кримінально-процесуального кодексу) повноваження досудового розслідування, скоротити штат і усунути від розслідування економічних злочинів. Планується на рівні закону закріпити функціонування громадської ради.

СБУ, як і раніше, контролюватиме президент, але модернізують механізми парламентського контролю, перевірки Рахунковою палатою, внутрішній самоконтроль.

У проєкті багато уваги приділяється питанням громадського контролю, каже Безугла. Але уточнює: робота СБУ "апріорі не може бути прозорою та відкритою" з огляду на випадки, коли ворожі спецслужби намагалися заводити агентів через громадські ради.

"Ми живемо у країні, що воює, тому до цього питання треба підходити виважено. Але механізми демократичного громадського контролю мають бути невід'ємною частиною держполітики – інакше це перетворюється на такі кейси як, наприклад, Уотергейтський скандал. Не треба повторювати помилок", – пояснює LIGA.net Завітневич.

Щоб захистити СБУ від втручання іноземних спецслужб та не залишити її без контролю, окрема роль у нагляді надається парламентському контрольному комітету, каже Безугла. Через нього, за її словами, вибудовується більшість механізмів демократичного громадського контролю: "Це перевірена практика розвинених країн. Такі комітети існують у всіх країнах НАТО".

Безугла перераховує зміни, закладені у законі: 1) створять спеціальний контрольний комітет Ради – вже цього скликання; 2) з'явиться громадська рада при СБУ, але з механізмом перевірки її членів; 3) переатестація керівництва СБУ за участю громадськості.

Контрольні повноваження комітету будуть ширшими, додає Завітневич.

Комітет зможе заслуховувати співробітників та керівників з усіх питань, які викликають громадський резонанс або стосовно питань нацбезпеки, пояснює Завітневич: звіти голови СБУ; можливість висловити недовіру керівникам спецслужб; запропонувати усунути конкретного чиновника; а також рекомендувати або ініціювати службову перевірку та розслідування.

За його словами, громадяни матимуть можливість демконтролю через механізм парламентського представництва: звернення до комітету або обов'язкову до розгляду електронну петицію.

Всі ці механізми у разі потреби доопрацьовуватимуться.

Під час підготовки законопроєкту, каже Безугла, вивчався досвід Польщі, Великої Британії, Німеччини та інших країн НАТО. За її словами, вони показали багато позитивних прикладів.

Крім того, закон змінить структуру СБУ, прибираючи "моменти, які створюють умови" для правопорушень, пояснює LIGA.net військовий експерт Михайло Самусь: "Не можна сказати, що у нас "голе поле" і закон встановить щось нове. Але він створить умови для виконання СБУ своїх завдань у рамках сучасної спецслужби, а не пострадянського монстра, який готовий контролювати будь-який відрізок життя суспільства".

Позитивно налаштовані не всі. "У новому законі дуже слабкі наглядові міркування. Є згадка про спеціальний комітет, але не уточнюється, як це працюватиме і які юридичні вимоги є до СБУ, щоб вони були чесними у звітності", – каже Грант.

Він припускає, що СБУ активно використовуватиме лазівки з закону про держтаємницю, "щоб навіть парламент не дізнався правди".

Законопроєкт передбачає недостатньо можливостей цивільного контролю та звужує можливості для судового контролю, оскільки розширюється коло питань, для яких спецслужбі більше не потрібно буде рішення суду, зазначає експерт Центру громадянських свобод Володимир Яворський.

А виконавчий директор Українського інституту з прав людини Євген Нецвєтаєв зазначає, що громадську раду закріплять лише за центрального управління СБУ: "На регіональному рівні таких майданчиків для комунікації з громадськістю законопроєкт не передбачає".

Важливість громадського контролю ще й у тому, щоб підвищити рівень довіри суспільства до спецслужби. "Якщо керівництво СБУ дотримуватиметься закону, вестиме розслідування, зокрема проти багатих і політиків-високопосадовців, стане відкритим у тому, як витрачає гроші, – тоді так, публіка їм довірятиме", – каже Грант.

Рік тому президент Зеленський підписав закон про розвідку, який регулюватиме роботу розвідувальної спільноти країни, а також нову редакцію закону про Службу зовнішньої розвідки (СЗРУ).

У закон про розвідку було закладено й механізми демократичного громадського контролю за спецслужбами. Вони ще тільки набирають чинності, каже Безугла, але з 3196-д запрацюють на повну силу: "Розвідспільнота готується до змін, ми на рівні комітету зазначаємо готовність до позитивної співпраці".

СЗРУ за рік уже стала відкритішою, вважає нардеп. Щодня розвідка інформує громадян про COVID-19 та терористичну активність у світі, дає витяги зі статей іноземних аналітичних центрів.

У січні розвідка вперше опублікувала Білу книгу – вона розповідає про діяльність служби та інформує громадськість про ризики. У цьому бюлетені СЗРУ описує і геополітичну ситуацію навколо України, оцінює погрози у різних сферах.

Своя Біла книга з'явиться і у СБУ, зазначає Завітневич: "Це не наш винахід. ЦРУ щороку видає свою "Книгу фактів", відкриті звіти спецслужб є загальноприйнятою демократичною практикою".

Такі звіти одними з перших у світі ще 1998 року почали публікувати спецслужби Естонії. Їхній формат взаємодії з громадськістю є "золотим стандартом" у країнах ЄС та НАТО, каже Грант. Естонські спецслужби залишаються повністю відкритими перед своїми громадянами навіть у разі помилок.

Але і в Естонії не розкривають інформацію про працівників спецслужби або їхніх інформаторів: вони "не повинні наражатися на ризик". Не розкриваються методи роботи, тактика та плани дій.

Скільки знадобиться часу, щоб запровадити зміни у сфері громадського контролю та нагляду за СБУ? Завітневич не дає конкретних термінів. "Пункти про громадську раду, Білу книгу та парламентський контрольний комітет набудуть чинності разом із законом, – каже він. – Апробація механізмів громадського контролю, їхня корекція та доопрацювання вимагатимуть часу. Робити щось уперше завжди непросто. Але робити – необхідно".

Читайте також: Плащ та кинджал. Як дипломати стали шпигунами та вбивцями

Матеріал підготовлений у партнерстві з Freedom House Ukraine у рамках проєкту "Громадський контроль за органами безпеки в Україні"