Сповідь Епіфанія. Справжня історія становлення ПЦУ: "Все почалося з пророцтва Варфоломія"

"Чесно – я не хотів бути предстоятелем української церкви. Я був молодий. Це важкий хрест", – зізнається LIGA.net митрополит Київський і всієї України Епіфаній. У грудні 2018 року, коли він очолив ПЦУ, йому було всього 39 років. З цієї причини дату інтронізації довелося відсунути на два місяці: за православними канонами посаду митрополита не може обіймати людина до 40 років.

Ми зустрічаємося в новій резиденції предстоятеля на території Михайлівського Золотоверхого монастиря. Митрополит саме в процесі переїзду. Тут його робочі кабінети, зали для засідань синоду, особисті покої. Але періодично він все ще їздить ночувати до Видубицького монастиря, намісником якого був раніше.

"Мені там подобається. У ботанічному саду можна спокійно погуляти, – каже він. – Тут все трохи складніше. Варто вийти в парк – всі впізнають, просять селфі".

Саме на території Михайлівського монастиря у найстрашніші дні знаходили прихисток учасники Революції гідності. У храмі апостола Іоанна Богослова розміщувався госпіталь. 11 грудня 2013 року під час зачистки Майдану дзвони Михайлівського вперше за вісім століть били на сполох. А в грудні 2015 року на огорожі монастиря з'явилася стіна пам'яті загиблих захисників України.

Під час нашої розмови митрополит Епіфаній біле називає білим, чорне – чорним. Майдан був Революцією гідності, на Донбасі російсько-українська війна, Крим окупований, Росія – агресор. "Якби з самого початку у нас була незалежна церква, Росія не пішла б на нас війною", – упевнений він.

Два з половиною роки в Україні вже є незалежна церква. Більше півсотні архієреїв відмовилися від особистих амбіцій, щоб створити її у 2018 році. Насправді будівництво тільки розпочалося. І шлях митрополита Епіфанія – теж. Як він прийшов до віри, в яких стосунках з патріархом Варфоломієм і, найголовніше, яку Православну церкву України він будує, скільки грошей є в ПЦУ – про це велика історія від LIGA.net.

Це третій спецпроєкт LIGA.net про церковні розклади у світі та Україні. Читайте також попередні тексти циклу: Перший серед рівних. Як влаштований православний світ патріарха Варфоломія і Грішний трон Кирила. Історія про великі гроші, розпусту, амбіції і ФСБ.

"ВАРФОЛОМІЙ ДАВ МЕНІ ПРОРОЦТВО"

Митрополит Епіфаній (в миру – Сергій Думенко) від самого дитинства знав, що буде священиком. "Ще в шкільні роки я ходив до храму, і у мене було бажання присвятити життя Богові. І останні два роки в школі я знав, що стану священиком. Однокласники моє рішення не дуже зрозуміли. Але це був свідомий вибір. Мене з дитинства виховувала бабуся Марія, вона була дуже високодуховною людиною. І вплинула на мене дуже сильно", – говорить Епіфаній.

Відразу після школи Епіфаній переїхав з невеликого села Стара Жадова (Чернівецька область) до Києва і вступив до Київської духовної семінарії, потім – до Київської богословської академії. У 2003 році отримав ступінь кандидата богословських наук.

Кілька років молодий богослов викладав у Рівненській духовній семінарії і працював секретарем митрополита Рівненського і Острозького (УПЦ КП) Даниїла – вони вчилися в одній школі, але з різницею у 20 років. Його він вважає своїм духовним наставником. Даниїл був одним з учасників переговорів про визнання УПЦ Київського патріархату і неодноразово зустрічався зі вселенським патріархом Варфоломієм.

У 2005-му Даниїл помер. Епіфаній поїхав на стажування в Афінський національний університет. "Я навчався там рік, щоб удосконалити знання грецької мови. Я не планував отримувати ще одну освіту, п'ять років вчитися. Мені була потрібна тільки мова", – розповідає він. Зараз в його мовному багажі – грецька, українська, англійська та російська: "Але я принципово російською не говорю".

Саме завдяки грецькій мові Епіфаній познайомився, а потім і зблизився із вселенським патріархом Варфоломієм. "Я був ще світською людиною і жив в Афінах. Напевно, це був 2006 рік", – згадує митрополит. Він потрапив до складу делегації, яка, з благословення патріарха Філарета, їздила до Варфоломія просити автокефалію.

На відео: Візит української делегації від громадськості на Фанар. В її складі – молодий Сергій Думенко (2007 рік)

"Я почав говорити з ним грецькою, – розповідає Епіфаній. – Він дуже зрадів: "Звідки ви знаєте грецьку мову?" Я кажу: "Вивчав в академії, зараз вдосконалюю". Він запитав: "А скільки часу ви перебуваєте в Афінах?" А я встиг провчитися там всього кілька місяців. "Не може бути, – відповів патріарх. – Деякі люди по 10-20 років живуть в Греції і то не знають її досконало".

"І тоді, спілкуючись зі мною, Варфоломій сказав мені пророчі слова: "Ви повернетеся в Україну, і на вас чекає служіння українському народу", – продовжує митрополит. – Я серйозно це не сприйняв і навіть забув. Тільки зараз розумію, що це було пророцтво. Так склалося, що з тієї першої зустрічі ми зблизилися. І хто міг думати, що доля поверне так, що я буду на чолі української церкви?"

Вони і зараз на зв'язку: "Ми говоримо і телефоном, і особисто, коли я відвідую Константинополь. Через пандемію довго не було такої можливості. Зараз ми очікуємо його приїзду в Україну".

"ВІН БУВ НА ВИДУ І БУВ БЛИЗЬКИМ"

У 2007 році Епіфаній повернувся в Україну і почав викладати у Київській православній богословській академії, очолив кафедру філології. Обов'язковою умовою для зростання у церковній ієрархії вважається постриг у чернецтво, і він його прийняв – у Михайлівському монастирі. Його церковна кар'єра стрімко пішла вгору.

Визначальну роль в кар'єрі Епіфанія відіграв патріарх УПЦ КП Філарет, впевнений релігієзнавець, гостьовий викладач Українського католицького університету Олександр Солдатов. Відразу після постригу, лише за три місяці, Епіфаній пройшов шлях від ієродиякона та ієромонаха до архімандрита. Став особистим секретарем патріарха.

Влітку 2010 року синод УПЦ Київського патріархату призначив Епіфанія ректором Київської богословської академії та керівником Переяслав-Хмельницької єпархії. З 2013 року він зведений в сан митрополита Переяслав-Хмельницького і Білоцерківського.

"Як він вийшов на такий рівень? По-перше, закінчив академію. По-друге, навчався в Афінах. Щоправда, тільки рік", – згадує в розмові з LIGA.net почесний патріарх ПЦУ Філарет.

Ми зустрілися з Філаретом у його резиденції на вулиці Пушкінській в центрі Києва, – недалеко від Володимирського собору, в якому він служить і який зберігається за ним довічно. Філарет довгі десятиліття був двигуном автокефалії української православної церкви, але останніми роками перебуває в жорсткому протистоянні з Епіфанієм і ПЦУ, намагається повернути статус УПЦ КП.

"Я поставив його єпископом, – продовжує Філарет. – Він не був другорядним архієреєм. Він був на виду і був близьким до мене, допомагав мені виконувати те, що потрібно церкві".

"Звичайно, ми були близькі", – підтверджує Епіфаній. Філарет довіряв йому: за п'ять років до створення ПЦУ навіть призначив його патріаршим намісником. Ця посада означає, що в разі смерті Філарета саме Епіфаній керував би УПЦ КП до обрання нового патріарха. Фактично з цього моменту він став другою людиною в Київському патріархаті. Його називали правою рукою Філарета.

Насправді Епіфаній в ролі намісника був для Філарета фігурою компромісу, – пояснює LIGA.net Солдатов: "Він дивився на нього як на людину, яка зможе "берегти престол" без будь-якої небезпеки для Філарета, якщо останньому доведеться поступово відходити від справ. Майже як колись Медведєв при Путіні. Але, як ми бачимо, Епіфаній виявився зовсім не Медведєвим".

"Я ПРЕДСТОЯТЕЛЬ" – "А Я ПАТРІАРХ"

Епіфанію, як і майже всьому іншому єпископату, було душно в тісних обіймах Філарета і збудованої ним командної системи радянського типу, вважає Солдатов. Філарет стверджує: Епіфаній порушив неформальні домовленості між ними.

Але патріарх УПЦ КП сильно відстав від часу, каже Солдатов, а його модель виявилася нежиттєздатною в нових історичних реаліях – "попри всю повагу до історичного масштабу цієї особистості".

Перед молодим єпископатом відкрилася широка глобальна перспектива, запропонована Константинополем, – замість ізоляціоністської моделі, яку будував Філарет.

Цим перспективам передували тривалі переговори, які вели з Константинополем УПЦ КП і Українська автокефальна православна церква. Зірвати цей тонкий процес могла будь-яка дрібниця.

"Ризики були дуже великими. На будь-якому кроці могли бути проблеми", – зізнається LIGA.net соратник Петра Порошенка – Ростислав Павленко. З 2014 року, на посаді заступника голови Адміністрації президента, він відповідав за "світську частину" переговорів з Варфоломієм.

Фанар створив усі умови, щоб томос був отриманий, стверджує він. Змінив статус київської митрополії (позбавив РПЦ будь-яких прав на цю територію), зняв усі санкції з предстоятелів невизнаних церков – Філарета та Макарія (УАПЦ), повернув їх у канонічне спілкування. В Україні в цей час намагалися домовитися про умови злиття церков. Ще й за найжорстокішого опору з боку Московського патріархату.

"Що могло піти не так? Банально – єпископи могли не домовитися про об'єднання. Точно ніхто не хотів, щоб від УПЦ КП та УАПЦ відкололися осколки і створили нові юрисдикції. Тому було так важливо, щоб вони саме влилися в новостворену церкву, а УПЦ КП і УАПЦ припинили існування. В ідеалі можна було б об'єднатися з МП, але на жаль, таких чудес не буває", – розповідає Павленко.

Тому мова йшла тільки про те, скільки представників МП приєднається до ПЦУ, – потім виявилося, що всього двоє: Симеон (Шостацький) і Олександр (Драбинко), – і чи ніхто не зірве процес з боку КП або УАПЦ. І, нарешті, треба було знайти фігуру лідера, яка влаштувала б усі сторони. Філарет і Макарій з процесу виключалися. Це було особисте прохання (умова) патріарха Варфоломія.

"Патріарх Варфоломій не хотів томос давати мені. Чому? Тому що я патріарх, – каже Філарет. – А Варфоломій не хотів, щоб українська церква була патріархатом. Коли ми вели ці переговори, мені поставили умову: або буде автокефалія, але я повинен відмовитися від керівництва в церкві. Або, якщо я не відмовлюся, автокефалії не буде".

Філарет прийняв складне для себе рішення. Він погодився не брати участі у виборах. Але теж з умовою: "Коли я це питання обговорював з Порошенком, він мене переконував: відмовтеся, отримаємо томос, але ви залишитеся патріархом. І на таких умовах, що я залишаюся патріархом, я погодився. Тим більше, що мене обрали патріархом на помісному соборі довічно. Тобто я – канонічно і законно обраний патріарх на все життя, до смерті".

Але Філарету ніхто патріарха не обіцяв, каже Павленко. Обіцяли лише, що держава не буде втручатися у внутрішні справи новоствореної церкви.

13 грудня 2018 року, за два дні до об'єднавчого собору, архієреї УПЦ КП зібралися, щоб вибрати кандидата на посаду предстоятеля нової ПЦУ. І близько 30 ієрархів підтримали кандидатуру Епіфанія, 12 – митрополита Луцького Михаїла. Філарет стверджує, що особисто вмовляв єпископів підтримати його креатуру, а "вони не хотіли".

"Епіфаній був дуже логічною кандидатурою з точки зору і Філарета, і КП загалом, – вважає Павленко. – Практично всі архієреї говорили про те, що церкву треба почати з чистого аркуша. Давайте ви отримаєте почесні посади, але дамо дорогу молодим".

Але Філарет, коли погоджувався висунути Епіфанія в предстоятелі, розраховував зовсім на інше, розповідає LIGA.net релігієзнавець Дмитро Горєвой: "Філарет думав, що буде ляльководом. І прорахувався. Епіфаній не став танцювати під його дудку і проводить самостійну політику. Вибір був зроблений, обраний новий предстоятель".

Після виборів Філарет отримав звання почесного патріарха і став постійним членом синоду ПЦУ. Схоже, він думав, що продовжуватиме де-факто керувати церквою, пояснює Павленко. Були спроби нав'язати Епіфанію структуру УПЦ КП, яка припинила існування. І насамкінець Філарет намагався в судах оскаржити ці рішення, – довести, що КП досі існує і він патріарх: "Він весь час тисне: є патріархат, я – патріарх. Він хотів усю повноту влади. А це було б проти законів і церковних, і державних".

І зараз між Епіфанієм і Філаретом – глибока тріщина.

"Епіфаній, ставши предстоятелем, відкинув усе, – каже Філарет. – На першому ж синоді мене хотіли на спокій відправити! Не те щоб я керував церквою, а на спокій! І це було під керівництвом митрополита Епіфанія. Правда, висунув цю ідею не Епіфаній, а за його підказкою – вінницький митрополит Симеон".

За його словами, Епіфаній обіцяв за рік скликати помісний собор і провести вибори, але не зробив цього – "а значить, законного предстоятеля немає". Та й томос, каже Філарет, теж уже – "не такий": "Там залежність від Константинополя. Ми з однієї залежності – московської, потрапили в іншу. Але там хоч слов'яни, а тут греки. А ми – слов'яни. Я вийшов зі складу цієї ПЦУ. І ми зберігаємо Київський патріархат. І я впевнений, що патріархат переможе..."

Епіфаній стверджує, що жодних обіцянок скликати помісний собор не давав. У статуті прописано, що предстоятель обирається довічно: "Але тепер зрозуміло, на що він розраховував і чого не говорив до собору. Що мене оберуть предстоятелем, потім проведемо собор, він переобереться і далі керуватиме ПЦУ. Ну, вийшло інакше".

Митрополит київський і всієї України не хоче говорити про відносини з Філаретом. Для нього це складна тема. А те, що було – це вже історія, вважає він: "У мене немає бажання говорити ні позитивно, ні негативно. Тому що зараз роль почесного патріарха Філарета деструктивна. Говорити про такі речі іноді навіть і болісно. Я думаю, історики розставлять всі крапки над і".

Можна чітко поділити діяльність патріарха Філарета на "до томосу" і "після томосу", впевнений предстоятель ПЦУ. До томосу Філарет будував українську церкву, а після – вибрав інший шлях, говорить Епіфаній.

Епіфаній вміє говорити "ні", розповів LIGA.net архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій (Зоря). Думка митрополита не формується останнім, хто до нього увійшов до кабінету. І якщо він прийняв рішення, то він його реалізує: "Ситуація навколо несприйняття патріархом Філаретом нового порядку управління церквою – яскравий приклад. Коли, незважаючи на весь тиск, шантаж, ультиматуми, митрополит Епіфаній не поступився. Потреби церкви важливіші, ніж повага до найшанованішої людини".

І друга риса Епіфанія – він не приймає недостиглі рішення, говорить Євстратій (Зоря). Якщо є питання, він буде вивчати думки, щоб знайти виважене рішення: "Мені здається, ці якості (твердість в позиції і вміння слухати) – це дуже хороші риси для керівника".

ЯКУ ЦЕРКВУ БУДУЄ ЕПІФАНІЙ

"Епіфаній". Таке ультракоротке повідомлення через SMS надіслав до редакції LIGA.net увечері 15 грудня 2018 року один з учасників закритого собору в Софії Київській. Розшифровки воно не потребувало: це означало, що собор обрав предстоятеля ПЦУ.

У другому турі Епіфаній набрав 36 голосів (голосувати могли тільки архієреї), другий кандидат, виходець з УПЦ МП Симеон – 28. Перед другим туром кандидатуру зняв ще один кандидат – представник УПЦ КП, митрополит Луцький і Волинський Михаїл. Як заявив пізніше – зробити так його змусив Філарет. "Вони досліджували, що я виграю вибори. А цього допустити не можна. Мав перемогти Епіфаній", – розповів Михаїл в коментарі Громадському.

Насправді участь Михаїла у другому турі швидше підвищувало шанси на перемогу Симеона, оскільки голоси єпископів УПЦ КП могли розпорошити. "А єпископи УАПЦ не дуже хотіли, щоб предстоятелем був виходець з КП. Вони були готові голосувати за Симеона. Тобто там були свої ігри", – вважає Горєвой.

Михаїлу передали прохання LIGA.net про інтерв'ю, але він не відповів.

"Я не можу об'єктивно характеризувати митрополита Епіфанія. Але на даний момент це оптимальний варіант предстоятеля – людини, яка перебуває біля керма ПЦУ. Я не можу сказати, добре це чи погано. Історія розсудить", – говорить LIGA.net митрополит Переяславський і Вишневський, виходець з УПЦ МП Олександр (Драбинко).

Новий предстоятель вийшов на Софійську площу разом з п'ятим президентом. "Господь почув наші прохання і подав нам цю єдність. Ми змогли подолати спокуси, незгоди, і об'єднатися... Двері нашої церкви відкриті для всіх. Попереду у нас ще багато роботи", – сказав Епіфаній тисячам людей, які чекали його на площі.

"Я би так охарактеризував те, що хочу бачити у підсумку. Апостолу Павлу належать слова: для всіх я був усім, щоб спасти бодай деяких. Це кредо тієї структури, яку я хотів би бачити в майбутньому", – зізнається митрополит Олександр. На запитання, чи рухається ПЦУ в цьому напрямку, він відповів: "Сподіваюся, що так".

Епіфаній далекий від авторитарного стилю Філарета і є фігурою компромісу, вважає Солдатов. Яскравих управлінських рішень за ним поки немає: "Його особиста тиха харизма поступається іншим релігійним лідерам України. Але, ймовірно, на перехідний період необхідна саме така фігура, щоб, з одного боку, рецепція "канонічної автокефалії" відбулася максимально неконфліктно, а з іншого – щоб в церковне управління проникли елементи реальної соборності, хоча б на рівні єпископату, яких не було в епоху Філарета".

За його словами, Епіфаній будує ліберальну, сучасну церкву, що стилістично нагадує православні юрисдикції Америки: "Хоча масштаби українського православ'я непорівнянні з більшістю помісних церков світового православ'я, окрім хіба що Константинопольської, Елладської, Російської або Румунської".

"Загалом створюється відчуття, що українське церковне життя стало спокійнішим, без такої драматургії протистояння і пошуків ідентичності, яка відчувалася до 2018 року. Хоча битви за храми іноді мають місце і тепер", – зазначив він.

Почасти, говорить Солдатов, ПЦУ є продовженням УПЦ КП. Абсолютна більшість її ієрархів, храмів і духовенства – родом з Київського патріархату. Але вже зараз очевидно, що ПЦУ не успадкувала "командний стиль", притаманний Філарету, і намагається збагачувати українське церковне життя досвідом адаптації православ'я до сучасної західної демократії.

"Це точно не УПЦ КП. Тому що УПЦ КП в особі Філарета – це була така церква УРСР, тобто радянська за своєю суттю, але з національним колоритом і вишиванками... Філарет був вихований у Радянському Союзі. І будував церкву за такою самою моделлю. Він був дуже авторитарним. І він розумів усі ці апаратні інтриги", – додав Горєвой.

Епіфаній, вважає він, іншої генерації. Він не прагне до тотального авторитарного впливу, як Філарет. І це закладає демократичну структуру в ПЦУ: "В Україні неможлива політична ситуація як в Білорусі або Росії. Тут не дозволять встановити диктатуру. І в політиці, і в церкві є різні центри впливу".

Найбільший центр впливу – у самого Епіфанія і його команди, яка з'явилася ще за Філарета, розповідає Дмитро Горєвой. Ближче інших до нього – єпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій (Зоря) і намісник Михайлівського монастиря Агапіт. "Архієпископ Євстратій навіть більш впізнавана і популярна в медіапросторі фігура. Але він цілком органічно входить до команди Епіфанія", – додає Солдатов. Також до них близькі митрополит Львівський Димитрій і митрополит Черкаський Іоанн.

Своя група і навколо Михаїла (Зінкевича), за ним 227 парафій. Його племінник Симеон (Зінкевич) – архієпископ Дніпровський і Криворізький.

Зберігаються цілком природні "пунктирні" кордони між вихідцями з різних юрисдикцій, що складають ПЦУ, тобто між умовними командами митрополита Макарія (Малетича) і митрополитів Симеона й Олександра, вважає Солдатов.

Інтернеси цих груп більш-менш збалансовані в синоді ПЦУ.

"Не можна сказати, що це такі ворогуючі, як в політиці, опоненти, – каже і Горєвой. – Так, є своя дружба, ідеї, бачення. Але реально конфліктів між ними я не бачу. Дуже мені складно навіть припустити, що та чи інша група захоче розхитати церкву".

"Зрозуміло, що під час виборів відбувається поділ. І на державних, і на церковних. У нас 63 архієреї, у кожного може бути своя думка. Але ми будуємо єдину церкву. І тому у нас немає сфер впливу", – стверджує Епіфаній. За його словами, всі важливі рішення ухвалюються на синоді, який збирається щотри місяці або частіше. У складі синоду – предстоятель і 12 членів.

Кожні пів року половина синоду змінюється: шість у вересні, шість у березні. Кожен з архієреїв входить до складу синоду протягом одного року – раз на п'ять років. "І кожен має можливість брати участь у будівництві і керівництві церкви", – говорить він.

"Що стосується мене як предстоятеля – я вирішую переважно поточні питання, – уточнює Епіфаній. – А глобальні питання, які стосуються церкви, вирішують синод і архієрейський собор".

ПЦУ позиціонує себе як відкрита церква. "Ми намагаємося будувати відкриту церкву. У ній немає місця авторитаризму, – говорить Епіфаній. – Ми ухвалюємо рішення колегіально і без примусу".

Деякі ініціативи ПЦУ з боку виглядають як мініреволюція. Вони відкрито підтримали вакцинацію – ще до пандемії, почали давати причастя в руки, в розпал коронавірусу закликали людей не йти до храмів (для порівняння: щоб стримати УПЦ МП в прагненні відслужити пасхальне богослужіння в пік пандемії, до Лаври довелося стягувати поліцію).

"Це було важко – мені як предстоятелю говорити: не приходьте. Але ми ухвалили таке відповідальне рішення. І це пішло на користь. Ми себе змирили", – каже предстоятель ПЦУ.

Проте шукати в українському православ'ї глобальні зміни ще занадто рано, каже Епіфаній. "Ми три століття були в духовній окупації. Протягом останніх десятиліть ми боролися. А зараз – кульмінація, завершення нашої боротьби – томос і автокефалія. Зараз ми змінюємося", – зазначає він.

Поступово, каже Епіфаній, ПЦУ повинна віддалятися від імперських ідеологій. Він наводить приклад, як глибоко проникла Росія в церковне життя: "Ми готуємо реформу календаря. Щоб залишити в ньому переважно українських святих. Якщо ми заглянемо в календар Румунської або Болгарської церкви, то навряд чи знайдемо там святих РПЦ. А у нас – є . Це залишки імперської ідеології. Поступово ми відходимо від цього і намагаємося змінити обличчя православ'я. Щоб воно стало дійсно українським православ'ям, а не російським".

Епіфаній не підтримує відносин з митрополитом УПЦ МП Онуфрієм. Імовірніше, між ними "тиха війна" – за парафії в регіонах і уми парафіян. Це повільний, але успішний процес, вважає Епіфаній. За 2,5 роки під юрисдикцію ПЦУ перейшли близько 700 парафій Московського патріархату (всього у ПЦУ близько 7000 парафій). Цей процес невидимо триває на місцях і посилюватиметься доти, доки все українське православ'я не об'єднається в межах Православної церкви України. Уже зараз кількість прихожан ПЦУ в два з половиною рази більше, ніж у УПЦ МП. За рік – плюс 10%.

"Є багато громад, які не афішують цього, але поступово ухвалюють рішення, потім подають на реєстрацію документи. Але є багато перешкод на цьому напрямку. І з боку деяких адміністрацій, які вчасно не перереєстрували. Деякі політики втручаються, привозять молодиків, влаштовують штучні бійки, і це потім показують на весь світ, що захоплюють храми. Але ж це неправда", – говорить Епіфаній.

Згідно із законом кожна громада має право на самовизначення. І зараз, вважає предстоятель ПЦУ, дозріває наступна хвиля.

Остання соціологія КМІС показала, що прихильників ПЦУ за рік побільшало на 10%. А близько половини прихильників УПЦ МП позитивно ставляться до візиту патріарха Варфоломія в Україну: "Це означає, що навіть у середовищі прихильників УПЦ МП є ті, хто готовий. З часом це буде такий вибух. Нова хвиля. І вони приєднаються до ПЦУ".

ГРОШІ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ: ЯК ЦЕ ВЛАШТОВАНО

ПЦУ відчутно бідніша за РПЦ (ми писали про бізнеси РПЦ тут) і навіть бідніша за УПЦ МП. "Зокрема, мені невідомо про те, щоб кліриками або ктиторами ПЦУ були мільярдери/мільйонери, як це має місце у разі з УПЦ МП", – говорить Солдатов.

Основну масу грошей в ПЦУ, припускає релігієзнавець, можуть приносити спільні з державою програми, а також невеликі спонсорські пожертви, старанність українських парафіян, які традиційно залишають в церкві трохи більшу частку своїх доходів, якщо порівнювати з парафіянами російськими або білоруськими.

Ми задали пряме запитання митрополиту Епіфанію: скільки коштує утримувати величезну церковну машину.

"Загалом ми живемо на пожертви і коштом допомоги спонсорів, – відповів він. – Київська митрополія не бере внески з регіонів. У нас цього немає. Так, на місцях парафії перераховують гроші єпархіям, але єпархії не платять в центр на утримання митрополії".

У київській єпархії велика частина коштів йде на утримання академії – в ній навчаються безкоштовно: "У нас бюджети невеликі, в рік бюджет – близько $1 000 000. Я маю на увазі центр і центральні органи управління. У порівнянні з РПЦ... Це 30 млн грн на рік, не такий великий бюджет... У кожній єпархії – свої бюджети".

У звітності єпархії подають зовсім різні цифри доходів за 2020 рік. Наприклад, Одеська єпархія – трохи за 10 000 грн, Львівська – 32 000 грн, Кропивницька – 337 000 грн, а Волинська – більше 3 000 000 грн.

Ми запитали у Євстратія (Зорі), як формується дохід його Чернігівської єпархії і скільки він становить.

"Приблизно 300 000 грн на рік. У нас близько 140 парафій, але вони цей бюджет не забезпечують, – відповідає він. – Реально якісь внески дають не більше 10 парафій у великих містах і кафедральний собор. Решта або не дають нічого, або дають, умовно, 20 грн на місяць. Такси у нас немає. Примусу теж не може бути. Який примус, якщо у громади або йде будівництво, або вони в скрутному становищі".

Чернігівська єпархія, за його словами, існує коштом пожертв парафіян і того, що сам Євстратій як архієрей знаходить серед спонсорів: "Вона не існує коштом внесків".

Свого Новинського у ПЦУ немає, додає Епіфаній. Хоча великі пожертвування бувають: "Одна жінка прийшла, каже: я хочу пожертвувати на потреби церкви мільйон гривень... Благодійники створили нам умови і для резиденції, в якій ми зараз перебуваємо".

Епіфаній стверджує, що не любить брати у спонсорів готівку: "У мене є позиція – не брати гроші. Якщо люди приходять і хочуть допомогти, наприклад з реставрацією, я прошу: беріть майстрів і з ними розраховуйтесь. Людям подобається. Люди тоді бачать, що дають на справу".

Якщо РПЦ – це велика корпорація, яка веде власний бізнес і замкнула на собі всі товари/послуги на мільярди, то у ПЦУ такого немає, стверджує Епіфаній.

"Можливо, це питання часу. Можливо, з часом виникне питання свого, наприклад, свічкового заводу", – не виключає він. Але, додає, є проблема. Будь-які церковні речі, від ікон до натільних хрестиків, зараз можна купити мало не в будь-якому супермаркеті. Конкурувати з ними немає сенсу.

Епіфаній не відкидає ідею церковного заробітку, який допоможе підтримувати розвиток церкви: "Ми думаємо. Були пропозиції створити ювелірні майстерні. Але поки ресурсу на це немає. Ми живемо так, щоб закрити витрати".

ЩО БУДЕ ДАЛІ

ПЦУ визнали чотири помісні церкви: Константинополь, Елладська, Кіпрська та Олександрійська церква. Ще кілька церков на підході, впевнені в ПЦУ. І приїзд патріарха Варфоломія до Києва на День незалежності може прискорити цей процес.

"Це сигнал, в першу чергу, про те, що Україна – канонічна територія української церкви, – каже Епіфаній. – Вселенський патріарх приїжджає як наш побратим. Він перший серед рівних. Він приїжджає на запрошення української держави і ПЦУ. На канонічну територію української церкви. Тому РПЦ так протестує... Можливо, це дасть поштовх до визнання іншими церквами. Багато вже практично визначилися. Але потрібен час".

Він уточнює: близькі до визнання ПЦУ – Румунська, Грузинська, Болгарська, Албанська церкви. Так, вони коливаються. Але більшість – на боці Епіфанія: "У кожної церкви є прихильники РПЦ. І в Україні теж. Деякі прихильники РПЦ в Україні навіть сидять в кабінетах влади. Що вже говорити про церкви. Вони працювали протягом століть".

Одне з центральних завдань не тільки РПЦ, а й російської держави, церковної та "сірої" дипломатії – не допустити визнання ПЦУ тими, хто ще цього не зробив, і дискредитувати визнання в тих церквах, які визнали. "Створювати проблеми. Яскравий приклад – це Кіпр, де кілька проросійських митрополитів, які отримували величезну допомогу від РФ на реставрацію своїх храмів, саботували визнання. А коли воно сталося, стали протестувати", – розповідає Євстратій.

РПЦ поставила мету і готова за неї платити, каже Євстратій: "Погодитися з тим, що Україна – окрема держава, а українці – окремий народ, для нинішньої російської влади – катастрофа". Тому в РПЦ все робили, щоб не дали томос. А потім, пояснює Євстратій, – щоб його дискредитувати і не допустити визнання.

Батогом і пряником. У це вкладають величезні ресурси: "За десятки років після Сталіна РПЦ отримала собі союзників, яких годувала і годує. І які виступають агентами впливу в помісних церквах". І багато хто справді думає, що отримає золотий дощ з доларів, рублів і євро – якщо не конфліктуватиме з РПЦ, але і надалі ігнорувати Православну церкву України.

Для митрополита київського і всієї України Епіфанія це – серйозний виклик. І він до нього правильно готується, коли будує атмосферу згоди всередині ПЦУ – внутрішня єдність додасть йому сил в протистоянні з РПЦ, яка напевно не перестане нав'язувати Україні війну всюди, куди дотягнеться. Але найважливіше навіть не це. Під керівництвом Епіфанія молода церква формує основу для майбутнього, відновлює тисячолітню традицію київського православ'я. Поки що амбіцій не видно. Поки що про них мало говорять. Але рано чи пізно ПЦУ стане патріархатом, а потім – центром східноєвропейського православ'я. Як було завжди, і як повинно стати знову. Коли-небудь.

Читайте також: Спецпроект | Грішний трон Кирила. Історія про великі гроші, розпусті, амбіції і ФСБ