Я не знала, що мати бізнес – це злочин
Побачила допис Олександра Соколовського щодо розслідування "Наші гроші" постачання ТК – Контакт літніх польових костюмів для ЗСУ.
Думаю, сумно не лише Саші. Мені сумно стало також.
Спробую провести лікнеп.
Короткий курс з макроекономіки.
Державний бюджет — це наші з вами податки. Я не знаю, як пояснювати людям, що якщо немає внутрішнього виробництва, немає робочих місць та сплати податків, тобто дохідної частини бюджету, то не буде і видаткової частини бюджету.
Я не знаю, як ще пояснювати людям, що закупівля будь-чого в інших країнах — це підіймати економіку інших країн. Це сплата податків іншим країнам, це створення робочих місць в інших країнах, це ріст ВВП в інших країнах.
Я не знаю, як пояснити, що в нас валютні надходження — це донорська допомога партнерів. Якби не вона, то ми б давно були країною-банкрутом.
Я не знаю, як пояснити, що дві основні галузі, які приносили валюту в бюджет, — прокат сталі та зерно — лягли. Прокат сталі — самі знаєте, Маріуполя в нас немає. Зерно — також знаєте, які труднощі.
Я не знаю, як пояснювати людям, що якщо ми завозимо більше, ніж вивозимо, ми перекошуємо платіжний баланс країни, що ви самі дуже добре можете відчути з курсу валюти.
Я не знаю, як укотре пояснювати, що воюють не тільки зброєю, воюють економіками та відсотками ВВП, які йдуть на війну.
Я не знаю, як пояснювати, що за поточного курсу валюти українському виробнику легше укласти контракт з іноземними компаніями та піти на експорт.
Я не знаю, як пояснювати людям, що бізнес — це не зло апріорі, і щоб вести його в Україні, треба реально бути й@@@м, як написав Саша. Бо я знаю, як його вести в умовах війни, з відсутністю людей, блекаутами та розгромленими виробництвами.
Я не знаю, як пояснити людям, що єдиний наш шанс виграти — це зробити так, щоб, починаючи зі шкарпеток і до ракет, ми все виробляли самі. Що ми маємо наростити мʼязи. Що ми маємо виробляти стільки, щоб вистачало і нам, і ми ще могли експортувати, заводячи валюту в країну. Щоб був ріст ВВП, сплачувалися податки, створювалися нові робочі місця.
У 2023 році мені вдалося вивести торги на Прозорро щодо тилових закупівель, і ми прописали кваліфікаційні вимоги так, щоб вийти могли не прокладки – а виробники. І у всіх були однакові правила гри.
Я не знала, що мати бізнес — це злочин. І якщо ти ще не сидиш, то це просто недопрацювання.
І ще, щоб не було закидонів, що я відстоюю вітчизняного виробника. Ми з Сашею знайомі тисячу років. Але Саша може підтвердити, що з моменту, як я зайшла в МО, ми жодного разу не попили кави. Я сказала, що попʼємо тоді, коли я вийду з МО.
І ще, я дуже вдячна одній людині, яка на старті мого бізнесу 14 років тому сказала: ніколи не май справу з державними грошима. Ніколи.
І доки будуть закидувати звинуваченнями вітчизняний бізнес, жодна нова компанія не вийде на торги, бо занадто токсично. Тому не дивуйтеся, що ні ритейл, ні інші бізнеси не хочуть брати участь у торгах і ставати постачальниками МО.