Основний ворог бізнесу не стільки високі податки, скільки дискреція податківців
Корінь усіх інституційних проблем України, включно, звісно, з корупцією – дискреція, яка робить усіляких перевіряльників та дозвільних державних (тобто наших з Вами) службовців всевладними "начальниками". Ще у 2015 році група з податкової реформи Реанімаційного пакету реформ на підставі аналізу проблем із цих позицій визначила основні підходи до антипатрональної, зокрема антикорупційної, податкової реформи. Вони ґрунтуються на таких принципах:
1. "Не нашкодь" – реформа не повинна робити гірше нікому, крім корупціонерів, тіньовиків та схемників. Однозначно не повинно бути урізання та вихолощування спрощеної системи – єдиного, поки що, острівця цивілізованих відносин між платниками та державою в каламутному морі корупції, "договірняків" та здирництва, яке за фактом є нинішньою податковою системою.
2. Спочатку – "як", потім – "скільки". По-перше, тому що, якщо головна мета – змінити відносини, то, перш за все, потрібно позбавити податківців засобів тиску на чесних платників. По-друге, тому що без цього не буде серйозної детінізації. Отже, спочатку потрібно перезавантажити податкову, а для цього за можливості забрати дискрецію та приводи для перевірок.
Це означає: реформувати корпоративний податок – ввести податок на виведений (із бізнесу) капітал (ПнВК) замість податку на прибуток (тільки без саботажу, який влаштував Мінфін до суб'єктів Дія.Сіті), винести адміністрування системи моніторингу відповідності податкових накладних критеріям оцінки ступеня ризиків (СМКОР) у перезавантажене Бюро економічної безпеки (БЕБ) з глибоким переглядом процедури та критеріїв, відмовитися від шкідливої та непотрібної фіскалізації платників єдиного податку (залишивши лише кілька відсотків найбільших, що мають ризик перевищити дозволений законом ліміт), та вдосконалити цифровізацію сервісів.
Все це, до речі, можна і потрібно робити саме зараз – щоб після Перемоги можна було одразу братися і за зниження податків. Тільки не одномоментне, яке нема чим перекрити, а поетапне, як у тій самій Болгарії – щоб на кожному етапі детінізація, оптимізація державних витрат та прискорення економічного зростання дозволяли запустити наступний етап. І так років за 10 довести податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) до 10%, "десятини", без єдиного соціального внеску (ЄСВ) та інших нарахувань.
Почати з цих податків варто тому, що у цьому випадку саме високі ставки стали основною причиною масового ухилення, і, відповідно, дискреції у виборі "цапів-відбувайлів". Водночас їх зменшення є єдиним дієвим способом детінізації. Зрештою, це та сфера, де близько третини податкових надходжень ідуть безпосередньо з бюджету, як нарахування на зарплати бюджетників, силовиків, держслужбовців тощо та ПДФО з їхніх зарплат – тож за зниження цих податків автоматично економляться бюджетні витрати.
3. Починати скорочення з тих податків, які найшкідливіші для економіки. Відповідно до досліджень Організації з економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), це насамперед податки на працю, прибуток і доходи, тому решту поки що можна не чіпати, хіба що прибрати дрібні шкідливі побори з обороту. ПнВК сам по собі менше податку на прибуток внаслідок меншої бази, але з його ставкою, напевно, доведеться зупинитися на 15%, оскільки це, схоже, незабаром стане обов'язковою міжнародною вимогою. А ПДВ, як менш шкідливий для економічного зростання і не дискреційний за своєю суттю, знижувати після досягнення "десятини" ПДФО у міру можливості, якщо така з'явиться.
4. Фіскальна відповідальність. Ніхто не хоче (і не допустить) провалу надходжень у разі, наприклад, не такої бурхливої детінізації. Тому зменшення податкового навантаження має бути плавним та пов'язаним з оптимізацією бюджетних видатків. Попередній розрахунок показує, що так можна заощадити приблизно 7-8% ВВП, скоротивши економічний розмір уряду до 35%. Потім, у міру виконання залишкових зобов'язань солідарної пенсійної системи (адже ж не можна "кинути" тих, хто платив туди внески), знову ж таки, за 10-15 років, можна скоротити цей розмір до 30%. Не Сінгапур, звісно, але з нашою віковою структурою населення та звичкою до патерналізму (на жаль!), властивою більшій його частині, це, мабуть, максимум реально досяжного.
Не гріх водночас вводити і компенсатори, але тільки коштом податків, менш шкідливих для зростання, ніж скорочені, а не вбивчих для ринку, як улюблений непрофесіоналами і совками податок з обороту. За даними того ж ОЕСР, до таких відносяться рентні, екологічні, акцизні, і – ось тут головний резерв – податок на землю/нерухомість, який можна трактувати як різновид рентного. Якщо його належним чином модернізувати, то реально буде збирати до 4% ВВП замість нинішнього приблизно одного відсотка.
А щоб не було "боляче" простим чесним громадянам – зараховувати його під час сплати ПДФО та ПнВК. Тоді ті, хто чесно сплачує податки на доходи та виведений капітал, не відчують додаткового навантаження, особливо на тлі зниження таких податків, а ось всякого роду тіньовикам доведеться розщедритися, причому без необхідності у перевірках, і без дискреції, адже від цього податку неможливо сховатися (тому, мабуть, він непопулярний у наших підприємців).
Зрозуміло, все це звучить не так красиво та привабливо, як "все за 10 уже завтра". Натомість йдучи таким шляхом, є реальний шанс справді змінити відносини у податковій системі, вивести "на світ" більшу частину "тіні" і зробити Україну привабливою для талантів та інвестицій. Втім, для цього потрібно ще багато іншого.