За рік у Києві зачинилося близько 120 ресторанів та кафе. У сумному змаганні Київ виграє (нагадаю, у Львові зачинилося або продається 50 закладів, і вже була паніка).

Хто зачиняється та чому:

- нові заклади, які просто не встигли злетіти: не мали грошей та часу. Цих особливо шкода, бо були яскраві ідеї, але не в той час відкрилися;

- нові заклади з неправильною концепцією, не в тому місці та не з тими цінами. Цих не шкода зовсім, бо треба було звертатись до професіоналів та добре рахувати;

- старі заклади, які вже дійсно стали застарілими, а грошей на відновлення не було, та і не дуже хотілось власникам їх змінювати;

- заклади, які давно вже працюють, але зачинилися, щоб провести ребрендинг та відновитись у новому форматі. Комусь це навіть вдалося;

- заклади в місцях, які раптом стали нещасливими. Не тому, що там пороблено чи чорні коти бігають, а ось, наприклад: ТЦ, з яких виганяють під час тривог, місця, де поряд прилітало, або бізнес-центри, де люди так і не з'явились;

- ресторани та кав'ярні, зовні успішні, в яких є люди, багато підписників у соцмережах. Але ніхто до кишені власника не заглядає, а там велика дірка. Тому що оренду та податки підвищують, комунальні та продукти ростуть щотижня, персонал викручує руки, та й взагалі втомились боротися;

- ну і зовнішні фактори (від слова фак), як-от відключення електрики, тривоги, мобілізація та взагалі – війна. Платоспроможність падає, і людей з грошима на всі заклади не вистачає.

Тому найкращі гості залишаються для найуспішніших. Але таких щасливчиків у Києві близько 15% ринку.

Не хочеться думати, що залишаться тільки ці 15%. А таке ж було, 20 ресторанів на все місто...

Оригінал