Як діятиме УПЦ МП після заборони релігійних організацій, повʼязаних із РПЦ – 5 сценаріїв
1. "Стоїмо у вірі". Себто, удаємо, що нічого не відбулося. За дев’ять місяців починаються судові процеси й довгий головний біль для всіх залучених сторін.
2. Перехід до ПЦУ. Хтось неодмінно перейде, але, вангую, це не буде обвальний перехід усіх тисяч парафій. Уявіть, що ви тридцять років розповідали слухачам зі сцени, що отой пан – падло, а потім вам на ту ж сцену казати, що "ошибочка вийшла". Людям таке важко.
3. "Знов розриваємо стосунки з Москвою". Публічний лист на патріарха Московського – так ось і так, ви нам більше не предстоятель, арівідерчі, себто, многая літа.
4. "Зміна даху". Вибачте за нецерковний термін, в церковних термінах "дах" буде "омофор". Найцікавіша схема, яка насправді є не 4 пунктом, а скоріш пунктом 3.5. Бо прямо випливає з третього. Окей, з Москвою вони справді можуть розірвати стосунки. А далі як? Існування в якості невизнаної юрисдикції? Навряд чи.
Є альтернативні варіанти. Так, окремі парафії на Буковині вже підстилають соломку і готуються, якщо що, перейти під омофор Румунської православної церкви. Принаймні, формально. Румунія ж у нас не країна-агресор? Ну й чудово.
Іронія в тому, що інші теж можуть. Світське законодавство не забороняє. З канонічним важче, ПЦУ буде дуже ображатися, що інші церкви зайшли на їхню канонічну територію… але нічого зробити не зможе.
Тут, утім, важливо, які церкви. Є церкви проросійські, є церкви нейтральні (Румунська, до речі, ще нейтральна), є церкви проукраїнські (грецькі церкви, в першу чергу Вселенський патріархат). З точки зору того ж Вселенського патріархату єпископи УПЦ МП – його власні заблудші вівці (бо ослухалися пастиря і не прийшли на Об’єднавчий собор). Тому можливий варіант, за яким частина з єпископату УПЦ МП покається і залишиться в "сірій зоні" – Константинополь не визнаватиме їх за якусь окрему структуру, але прийматиме їхні таїнства.
5. "Другий Томос для УПЦ МП". Насправді взагалі не варіант, а вкид від початку і до кінця. Канонічно неможливо, політично самовбивчо – згадую тут лише тому, що до мене з цим питанням кілька людей добігало.
Ось така загальна сума. Що я вангую?
За перший варіант каже той потужний аргумент, що завжди простіше нічого не робити... Але, сподіваюсь, так не буде.
Отже, найбільш імовірним – і оптимальним – вважаю таку схему. Священноначаліє УПЦ МП таки декларує розрив стосунків із МП. Частина парафій іде до ПЦУ, основна частина або намагається відсидітися за декларацією про непідлеглість Москві, або доєднується до інших церков (добре, якщо в статусі окремих приходів домовляється про сопричастя із Вселенським патріархатом, проблемно – якщо доєднується як структурна автономія до якоїсь навколоросійської автокефальної церкви). Найбільш радикально проросійських боре СБУ, бо така її робота.