Вісім міфів, що не дають зважитись на всиновлення
Крім цього, в Україні щороку близько 4 тис. дітей залишаються без батьків.
Які стереотипи найчастіше заважають українцям замислитися про усиновлення чи інші форми сімейного виховання?
МІФ 1. Дітей-сиріт потрібно постійно жаліти.
Жалість – це не те, чого хочуть діти, які залишилися без батьків. Вони прагнуть повноцінного життя і родинних стосунків, коли їх будуть виховувати, підтримувати, поважати, обіймати, хвалити, пояснювати незрозуміле і складне – як буває час від часу у кожній родині. Ось ця "нормальність", а не жалість, є для них найголовнішим.
МІФ 2. Щоб прийняти дитину в родину, потрібен шлюб.
В Україні необов’язково бути у шлюбі, щоб усиновити дитину, створити прийомну родину або дитячий будинок сімейного типу. Це може зробити й самотня людина, яка надала необхідний пакет документів до Служби у справах дітей за місцем проживання та пройшла обов’язковий курс навчання для кандидатів у сімейні форми виховання.
Якщо ж пара живе разом, але не має офіційної реєстрації шлюбу, то усиновити, оформити опіку/піклування, створити прийомну родину чи дитячий будинок сімейного типу може хтось один з подружжя. Але слід зауважити, що прав на дитину в іншого у такому разі не буде.
Міф 3. Щоб усиновити дитину, потрібне власне житло.
Для прийомного батьківства необхідно мати житло з необхідними умовами та квадратними метрами на кожну дитину (окремі спальні місця). З ДБСТ дещо інакше – житло в користування може надати громада (якщо таке є).
МІФ 4. Краще прийняти в родину немовля, аніж підлітка.
Підлітки зазвичай залишаються в тіні, хоча вони – все одно діти і потребують батьківської опори. Їм чи не найбільше потрібен поруч дорослий наставник, який підтримає, підкаже і допоможе знайти себе.
Так, такі діти будуть пам’ятати своє дитинство, однак нова родина допоможе їм підготуватись до дорослого життя та адаптуватися в сучасному соціумі. Такі діти зазвичай дуже цінують та поважають батьків, вміють бути дійсно вдячними та щирими, підтримують міцний зв’язок і не віддаляються навіть тоді, коли стануть дорослими й підуть у своє власне життя.
Важливо, щоб дорослі розуміли, що підліток – це вже сформована особистість, і обом сторонам знадобиться кропітка робота над собою, щоб знайти порозуміння один з одним. Але це саме може бути й з маленькою дитиною, коли вона виросте.
МІФ 5. В інтернатах немає здорових дітей.
Це неправда: в інституціях є і цілком здорові діти, і діти з інвалідністю. Але кожний випадок – особливий, і потребує предметного вивчення. Якщо суспільство буде позбавлятися ярликів "здорова – нездорова дитина", натомість буде намагатися зробити своє середовище більш інклюзивним та доброзичливо налаштованим до всіх, то всім буде простіше.
Вже сьогодні в Україні є багато програм підтримки: від інклюзивних шкіл та класів для дітей до центрів реабілітації та груп підтримки для батьків. Нікого не можна ізолювати – всі (і тим паче діти) мають бути включені у суспільне життя на рівні з іншими.
У будь-якому разі, якщо люди приймають у свою родину дитину з певними питаннями щодо здоров’я (це не завжди про інвалідність), то в неї з’являється набагато більше шансів на гідне майбутнє, одужання і реалізацію у дорослому житті.
МІФ 6. Це чужа дитина, а тому рано чи пізно гени візьмуть своє.
Прийняти дитину у сім’ю – це виклик. Щоб вона почала ставитись до прийомних батьків як до рідних, розвивалась і змогла якісно інтегруватись у соціум – потрібні зусилля родини. Йдеться про довіру у відносинах, чесність, терпіння, любов, увагу, турботу. Ці та інші фактори ми детально розбираємо на обов’язковому навчанні для людей, що вирішили прийняти дітей в родину, – безкоштовних тренінгах для батьків, які проводять фахівці СОС Дитячі Містечка спільно з державними партнерами.
МІФ 7. Виховання дитини "за гроші" – це не справжнє батьківство.
Ця думка помилкова. Так, дійсно, держава підтримує фінансово родини, які прийняли на виховання дітей-сиріт чи дітей, позбавлених батьківського піклування, але ці гроші зазвичай йдуть на задоволення основних потреб дитини. І тут точно не про заробляння грошей – уявіть тільки, скільки потрібно для 5 дітей? Найчастіше у таких батьків просто не лишається часу та можливостей для іншої роботи, немає відпусток чи лікарняних. У такому випадку батьківство дійсно стає професією, яка потребує поваги суспільства та підтримки з боку держави, зокрема й фінансової.
МІФ 8. Усиновлення – це єдиний шлях прийняти дитину у свою родину.
Крім усиновлення (коли дитину приймають у сім’ю на правах рідної) в Україні існують інші сімейні форми виховання:
опіка (до 14 років) або піклування (з 14 до 18 років), де опікуном може стати будь-яка повнолітня дієздатна особа (але родичі мають перевагу);
прийомна родина, яка може мати від 1 до 4 дітей, яких батьки добровільно беруть на виховання;
дитячий будинок сімейного типу, де може виховуватися від 5 до 10 дітей;
патронатна сім’я, яка забезпечує тимчасовий догляд терміном до 3 місяців, поки дитині не знайдуть іншу родину або вона за можливості не повернеться до біологічної родини.
Якщо ви зважилися на усиновлення, то слід починати з подання необхідних документів до Служби у справах дітей за вашим місцем проживання; потім – пройти відповідний курс навчання. Після позитивної рекомендації від тренерів курсу кандидати можуть починати процес знайомства з дітьми, щоб подарувати їм родину. Якщо у вас залишилися сумніви чи питання, можете звернутися до чат-бота СОС Дитячі Містечка "Кроки до дитини" за посиланням.