Цивільні уже не готові ділитися соціальними благами з ветеранами. І мене це не дивує
Тим, хто не глибоко в темі війни, здається, що це дуже нова позиція. Проте цифри кажуть зворотне. У березні 2024 року Український ветеранський фонд разом з соціологічною групою "Рейтинг" провів опитування "Образ ветерана в українському суспільстві". На питання: "Чи допускаєте ви, що самі можете стати ветераном у майбутньому?" — 53% українців сказали, що не допускають, що можуть стати ветеранами, 6% сумніваються й 41% відповіли ствердно.
За моїми особистими відчуттями, не існує жодного суспільного договору між цивільними й ветеранами: ми вам — оборону, ви нам — підтримку. Я маю досвід бойових дій і втратила на війні чоловіка у 2014 році. Доєднавшись у 2014 році до Сил оборони, а згодом отримавши травму й повернувшись до цивільного життя, бачила, як змінюються настрої людей щодо учасників АТО чи членів родин загиблих, як змінюється ставлення особисто до мене та моїх побратимів та посестер. Між 2014 та 2015 роками була прірва. Зараз ми проходимо те саме, але трохи розтягнуто в часі й у більшому масштабі.
Суспільний договір щодо майбутнього України, яке настане після завершення війни, формується саме зараз. Ми зараз ділимо пиріг майбутніх соціальних благ між різними верствами населення, саме зараз перекроюється законодавство в різних сферах. Дехто називає роботу парламенту "скаженим принтером", проте саме зараз подаються законопроєкти, вносяться правки й загалом формується законодавча база, яка підтримуватиме нинішній суспільний консенсус.
А суспільний консенсус спрямований на те, що ветерани мають відійти тихенько вбік й не дратувати своєю присутністю в будь-якій зі сфер. Хоча ні, нам поблажливо відводять роль людей проблемних, неврівноважених, які в цивільному житті мають розчинитися десь в абсолютно маргінальних пластах суспільства.
Зараз, поки триває активна фаза, люди ще так-сяк миряться з усім, що пропонує держава нашим захисникам й захисницям. Проте далі почнуться розмови про справедливість розподілу, на що йдуть податки та чому вони витрачаються саме на ветеранів.
На сьогодні в Українському ветеранському фонді працюють гаряча лінія кризової підтримки для ветеранів та їхніх родин, а також безоплатні юридичні консультації. Наші фахівці щодня отримують та опрацьовують близько сотні звернень. І регулярні звинувачення, що держава не виконує зобов’язань. Якщо копнути глибше, виявляється, що, звертаючись за певною послугою, ветеран спілкується в різних інстанціях з людьми, які на місцях не виконують свої обов’язки.
Чомусь стає складно посадовцям розповісти ветерану про його права й можливості, пояснити, як зібрати якийсь пакет документів. Бути просто ввічливою людиною врешті-решт. Відтак розумію, звідки така шалена кількість тих, хто не хоче переходити в групу ветеранів. Адже вони знають, що поміняють своє життя на ніщо.
Ми, команда Українського ветеранського фонду, продовжуватимемо захищати права ветеранів та надавати всебічну підтримку. Наша місія – створити такі умови, щоб кожен ветеран і кожна ветеранка отримували заслужену повагу, підтримку та допомогу. Ми прагнемо, щоб ветерани відчували себе частиною суспільства, яке вони захищали, і щоб їхні права були гарантовані та захищені на всіх рівнях. Адже ми всі і є держава.
