Три міфи про роль Китаю у нашій війні
Міф 1: "КНР прямо зацікавлена у війни в Україні, начебто саме через цю війну вона може отримувати дешеву нафту і газ із РФ".
Думаю, що таке твердження можна було назвати справедливим тільки на самому початку війни. В міру ускладнення західних, включно і вторинних, санкцій для КНР війна в Україні перетворюється на купу санкційних ризиків і ризиків гальмування торгівлі там, де цього могло не бути. Ідеальний варіант для КНР зараз – це саме завершення війни й утримання РФ під санкціями Заходу, які б не були такими важкими як зараз (я маю на увазі вторинні санкції), але все ще блокували б продаж російської нафти та газу в Європу. В цьому випадку санкційні ризики для китайського бізнесу зменшилися б до нуля, а дешева нафта й газ залишились би.
До речі, зараз ми спостерігаємо переломний момент, не в сенсі визначальний, а в сенсі того, що КНР починає ламати РФ у бік зниження цін на газ для КНР до рівня тих, що діють усередині РФ. Початок економічної атаки на росіян саме в газовій індустрії не є випадковим. Ця індустрія передбачає довгострокові контракти, оскільки угоди супроводжуються розбудовою інфраструктури. КНР хоче закріпити низьку ціну на газ у контракті саме зараз, поки у росіян немає альтернатив, а потім почне викручувати руки в цінах на нафту.
Міф 2: "США та ЄС не мають на КНР впливу або не будуть жертвувати своїми економічними інтересами в КНР заради України".
Якщо взяти статистику з торгівлі між РФ і КНР за 2023 рік, то виявляється, що РФ експортувала до КНР на 129 млрд доларів, а КНР до РФ – на 110 млрд доларів. За той же 2023 рік до США КНР експортувала на 501,22 млрд доларів, а США до КНР – на 148 млрд доларів. Такий самий паритет між експортом КНР / ЕС у 2023 році склав 500 млрд доларів США / 282 млрд доларів США. Тож товарообіг між ЄС + США та КНР склав 1,4 трлн доларів проти товарообігу КНР із РФ у 240 млрд доларів. По-перше, різниця в масштабах показує, хто є головним торговельним партнером КНР, а хто – молодшим, другорядним. По-друге, паритет у торгівлі з США та ЄС на боці КНР, а це їх внесок у китайський ВВП. Зниження цього паритету в результаті торгових війн може суттєво знизити потенціал зростання ВВП КНР у 2024-2025 рр., а це точно не входить до планів Пекіну.
По-третє, частина експорту росіян до КНР – це енергоносії, які КНР може купувати і в інших країнах, наприклад, у країнах Близького Сходу. Тобто у КНР є вибір, а от у Москви такого вибору немає. У разі, якщо китайцям не сподобається ціна на газ із РФ, то постачати видобуте, Москві доведеться хіба що пінгвінам. І на останок, головне: такий паритет між товарообігом КНР до РФ і КНР до ЄС+США буде завжди, оскільки РФ здебільшого є постачальником до КНР сировини, а КНР є переважно експортером готових товарів. Торгові війни невигідні КНР і їх ризик є найбільшим економічним мотивом, до якого мають прислухатись у Пекіні.
Міф 3: "КНР – глобальний гравець, який більше за США та ЄС, тож може потягнути приховане фінансування РФ".
Китай – це дійсно поважний економічний гравець, з яким потрібно рахуватись, але є багато "але". ВВП КНР, порахований за купівельною спроможністю, склав 31,2 трлн доларів, а номінальний ВВП – тільки 17,8 трлн. Разом з тим, у 2021-2023 рр. номінальний ВВП КНР у доларах майже не змінювався, припинивши зростання. Різниця між номінальним ВВП і ВВП, що порахований за купівельною спроможністю, дає уявлення про цінову конкурентоспроможність експорту, але одночасно сильно впливає на потенціальний масштаб фінансового сектору країни.
Обсяги активів банків і страховиків США + ЄС не можна порівнювати з обсягами тих же учасників ринку в КНР, масштаб їх кредитних ресурсів відрізняється в десятки разів. Не дивлячись на те, що Народний банк Китаю постійно тримає економіку в тонусі на кредитних ін’єкціях, КНР залежна від іноземних інвестицій, а от тут похвалитись немає чим. У 2023 році чисті прямі іноземні інвестиції до КНР впали до тридцятирічного мінімуму. Причина – санкції та переорієнтація hi-tech проєктів на ринки Індії, Тайваню, Монголії тощо. Частково катастрофічне падіння прямих інвестицій у КНР – це ціна за позицію щодо війни в Україні. Тож насправді КНР для подальшого реального розвитку потрібні іноземні інвестиції. Звісно, РФ, Іран, Куба та КНДР такі інвестиції забезпечити не можуть, а ризики торгової війни між ЄС+США та КНР взагалі ставлять хрест на перспективах зростання ПІІ в КНР.
І на останок, часто чую від колег і ЗМІ таке питання: Чи здатна Україна вести повноцінні перемовини з КНР як рівноцінний партнер? Думаю, що Україна здатна вести переговори з КНР на рівних за підтримки з боку США та ЄС і в разі консультацій з цими нашими партнерами. Блок військово-політичних питань, що цікавить Україну у відносинах із КНР, може бути вирішений в повному обсязі на користь України за умови жорсткої позиції ЄС і США у торгових перемовинах із КНР.