Стан російської економіки нагадує анекдот про вірменське радіо
Згадується анекдот — "У вірменського радіо питають: чи будуть гроші під час комунізму? Вірменське радіо відповідає: в Китаї ліві догматики вважають, що не будуть; в Югославії праві ревізіоністи вважають, що будуть; ми підходимо до цього питання діалектично: в одних будуть, в інших — ні".
Три яскраві приклади не на користь зростання рівня життя у РФ:
1) Згідно з результатами опитуванні агенції HeadHunter, 33% росіян готові знизити зарплатні очікування задля збереження роботи чи працевлаштування.
2) У РФ стрімко зростають продовольчі мережі формату "жорсткий дискаунтер", які тамтешнє населення називає "жебракомаркети". Їх відрізняє мінімальний набір товарів з ухилом в ті, де спливає термін вживання, й спрощена викладка (в транспортному пакуванні).
3) За даними видання "Ведомости", вартість босоніжок, проданих у РФ цього року, була на 25% нижча за минулий рік – вподобання змістилися в бік бюджетних варіантів, частка продажів босоніжок в нижчому ціновому сегменті, наприклад, у квітні склала 55%.
Це не стикується зі зростанням доходів та підвищенням рівня життя. Водночас інфляція у РФ значно вище звичайного рівня. Втім, проблема споживчого ринку у Росії не стільки в інфляції, скільки в поступовій деградації – якість та асортимент споживчих товарів знижуються. Приклад, що стосується й середнього класу, – автомобілі. Хіба споживач, маючи вибір між машиною німецької або японської марки (нехай і зібраною у РФ) й китайською автівкою, що продається тепер за тією самою ціною, – вибере китайську? Дефіциту авто немає, але якість автопарку в Росії суттєво знизилася.
Натомість добробут у РФ зростає в соціальних груп, потрібних владі, яка своєю економічною політикою формує пул задоволених. Вони мають підстави вважати, що економічно виграють від курсу, який підпорядкований загарбницькій війні проти України. Окрім військових, працівників ВПК та суміжних галузей, це бюджетники та пенсіонери. Влада РФ намагається, щоб "споживча вітрина" для них не сильно зменшувалася.
Соціальну базу режиму Путіна, яка має особисту матеріальну зацікавленість в продовженні агресивної війни проти України, суб’єктивно можна оцінити в 35-40 млн осіб. Це важливо розуміти українським та західним політикам під час оцінки стійкості режиму Путіна з погляду підтримки населенням.
Влада Росії сформувала два економічних контури – бюджет оплачує виробництво у ВПК й забезпечує виплати важливим для себе соціальним групам, а населення оплачує своє споживання (зокрема й в борг, про що свідчить бум споживчого кредитування), купуючи споживчий імпорт.
Умова працездатності цієї конструкції – надлишок валютних надходжень. Наявність валюти визначатиме можливість влади РФ лавірувати між військовими видатками та підтримкою рівня життя населення. В разі браку валюти владі РФ доведеться "натискати" на споживання населення, щоб скоротити попит на валюту й забезпечити ресурсами виробництво у ВПК. Що може спричинити невдоволення населення.
Джерелом ризиків для російської економіки є світові ціни на енергоносії. Нафта та газ забезпечують половину російського експорту й третину доходів бюджету. Падіння цін на нафту до $30-40 за барель позбавить російський бюджет сум, порівнянних з військовими видатками.
Таке зниження цін на російський енергоекспорт зробить негативним сальдо зовнішньої торгівлі. Це має призвести російську економіку до девальвації, гіперінфляції, неможливості забезпечити критичний імпорт. Сильне та довгострокове падіння цін на нафту – ймовірно, чи не єдиний економічний фактор, який змінить термін, протягом якого Росія може оплачувати війну такого масштабу, із "максимально довго" на "максимум декілька років".