Путін "зберігає обличчя" європейським чиновникам своїм візитом до Азербайджану. Ось як
Фізична можливість постачання є. Питання в обсягах. У такому разі паливо піде через українську ГТС до країн ЄС. Тобто формально Росія стане одним із транзитерів, але не постачальником. Україна збереже транзитний статус.
А навіщо це Путіну?
У разі угоди далеко не факт, що всі обсяги газу будуть фізично добуті Азербайджаном. Паливо може продавати SOCAR, але де його придбали, на своїх бурових або, умовно, на контрольно-вимірювальній станції "Єлець" у Росії – інше питання.
Для наших європейських партнерів головним буде те, що формально газ буде "азербайджанським".
І це частина загального тренду тиску на Росію з боку колишніх "союзних республік". Нагадаю, що Кремль послідовно обмежував доступ третіх країн до системи нафти та газопроводів. Аж до "аварій" внаслідок однієї з яких, наприклад, Туркменістан, втратив можливості експорту до ЄС.
Але ситуація змінюється, і зараз Росія поступово здає позиції. Так, у нафтопроводі "Дружба" з'явилася казахська нафта. У ЄСГ "Газпрому" може з'явитися азербайджанський газ.
Але де тут інтереси Путіна? На мою думку, тут є кілька аспектів.
1. Частина "азербайджанського газу" може мати російське походження. Але, підкреслю, найімовірніше, лише частина. Алієв зацікавлений у розширенні можливостей торгівлі газом та нафтою третіх країн. І тут РФ лише один із можливих учасників схеми.
2. Ця схема зберігає (а може й збільшити) обсяги постачання газу через територію Туреччини та далі до ЄС. Ці маршрути, до речі, не припиняли роботи. Турецька республіка досягла мети стати газовим хабом для Європи та має "вхід" щонайменше з шести країн. Продає без проблем, проте може вибирати партнерів.
3. Домовленості щодо азербайджанського газу мають не тільки економічний вимір. РФ активно розганяє тему "українського сліду" у підриві Північних потоків (демонструючи "непередбачуваність" офіційного Києва) і водночас підкреслено демонструючи свою "договороспроможність" щодо чутливих для ЄС тем.
Зокрема, створюючи рамки, які дозволять "зберегти обличчя" європейським чиновникам – формально постачання будуть не російськими.
Що отримує Україна?
А це залежить від того, яку мету ми ставимо. Не варто забувати про нашу залежність від постачань нафтопродуктів і газу. Азербайджанська чи турецька сторони є прийнятними (з політичного погляду) партнерами.
Питання збереження чи збільшення військової допомоги з боку країн ЄС. Прийнятна та необхідна тема.
Створення нафтопереробних потужностей у країні? А чому б і ні? Якщо той самий азербайджанський SOCAR отримує умови для будівництва НПЗ, ми маємо паливо. А РФ навряд чи атакуватиме цей об'єкт, враховуючи газові питання та можливу негативну реакцію Алієва (точніше, Ердогана та Алієва).
Ну і нарешті, у разі утримання Курської області, це додатковий пункт на консультаціях щодо можливих рамок переговорного процесу. Азербайджанський газ може піти різними маршрутами, Суджа не єдиний "вхід" до нашої ГТС. Але важливий та зручний. Тобто робота станції – тема, що обговорюється.