Чому НАБУ вручає підозри тим, хто заробляв для країни, а не втікачам-корупціонерам

Чинна українська антикорупційна вертикаль свідомо йде шляхом, який призведе до збільшення корупції в Україні, а не її зменшення.

Цього разу під кулак НАБУ та САП потрапили ексголова НАК "Нафтогаз України" Андрій Коболєв, ексміністр інфраструктури Андрій Пивоварський та ексдиректор ДП "Міжнародний аеропорт Бориспіль" та авіакомпанії "Міжнародні авіалінії України" Євген Дихне. Ці топпосадовці стали показовим прикладом, як в Україні можна провадити реальні реформи.

Їхні справи розділили суспільство. Захисники НАБУ зазвичай керуються бронебійним аргументом – закон один для всіх. І навіть найменше порушення з боку людини, якій доручили провадити реформи, має бути покаране. Але цей аргумент стає штучним, коли стикається з українською реальністю, бо в випадках інших чиновників справи до суду не доходять. 

Закон "один для всіх" 

Справа Андрія Коболєва (отримав підозру від НАБУ та САП за премію у майже $10 млн). 

У 2017 році НАК "Нафтогаз України" перемогла російський Газпром у Стокгольмському арбітражі, профіт України від цього склав $4,9 млрд (з урахуванням відсотків). 

Якщо 1% премії є порушенням постанови Кабінету міністрів України №859 від 19 травня 1999 року, про що стверджує слідство, то чому НАБУ не ініціює кримінальних справ проти, наприклад, Олега Дубини – голови Нафтогазу у 2007-2010 роках. Він також отримав 1% від прибутку Нафтогазу за 2009 рік, і постанова №859 вже діяла. Фактично, це була "подяка" з боку тодішньої прем'єрки Юлії Тимошенко за підписання невигідних договорів з російським газовим монополістом – Газпромом. 

Підписання збиткового для держави контракту та отримання 1% премії за це лише керівником – ситуація, яку НАБУ вважає прийнятною. А виграти у міжнародному суді справу проти Газпрому й повернути переплату за газ державі, отримавши з неї 1% премії на всю команду, – ні.

Справа Андрія Пивоварського (отримав підозру від НАБУ за зловживання владою). 

Слідство вважає, що ексміністр ухвалив наказ, який дозволив приватним компаніям стягувати корабельний збір в морському порту "Південний" разом із ДП "Адміністрація морських портів України" в пропорції 50:50. А за законом стягнення такого збору є виключною прерогативою державного підприємства як користувача акваторії порту, що належить державі. Як наслідок — через це держава не доотримала понад $30 млн. 

Якщо щодо розділення зборів між державою та найбільшим приватним стивідорним оператором в Україні — ТІС — можна дискутувати, то загальний позитивний вплив від реформи портової галузі, яку провів Пивоварський, поза сумнівом. Криміналітет позбавили доступу до портів та грошових потоків. За це його представники регулярно передавали ексміністру "вітання" у вигляді спалених автомобілів та фізичних погроз. 

Звісно, справи Коболєва та Пивоварського різні, але у підсумку виходить так – хто на стороні "схематозу" та відвертого криміналу – до суду не дійде. А хто змінював правила гри для загального добробуту держави та українців, вже відбиваються від звинувачень.

Справа Євгена Дихне — (отримав покарання у вигляді позбавлення волі на п'ять років за дії, які нібито призвели до збитків держави на понад 16,5 млн грн).

За словами НАБУ, аеропорт "Бориспіль" протягом 2014-2019 років замість Фонду держмайна здавав в оренду приміщення аеропорту і робив це за заниженою вартістю.

Припустімо, що підписання попередніх договорів оренди — це завдання збитків державі, бо за повноцінними договорами платять більше. Чому в такому разі досі не покарані люди, які затягували оформлення договорів оренди або роками їх не підписували. Це ж набагато більші збитки та злочинна недбалість. Виходить так, що законний збиток шанується більше, ніж принесений прибуток.  

Три речі, які поєднують Коболєва, Пивоварського та Дихне 

Перша — кожен з них у своїй галузі змінював правила гри. Водночас не все завжди було в рамках букви закону, бо українське законодавство багато чого тягне з радянського регулювання і зазвичай не стимулює зміни. Хоча стратегічно це були правильні та виграшні рішення. 

Друга — вони виводили зі збитків довірений їм актив, позбавляючи когось тіньового заробітку. 

Третя — після звільнення, вони залишилися в Україні. Це пояснює їх мотивацію робити перші дві речі. 

Саме третій пункт призвів до вручення ним підозр від НАБУ та САП. Виїхали б за кордон, уникнули б цього. 

Для прикладу, один із найбільших учасників аграрного ринку України — компанія ДПЗКУ — планово працює в збиток вже понад 10 років. З 15 її керівників практично всі закінчували рік в мінус і не прагнули змінювати порядок речей. 

Були поодинокі винятки: Валерій Томіленко та Саймон Черняховський. Але це не змінювало класичної траєкторії управління компанією: призначення на посаду, вивід коштів на офшори, виїзд за кордон. Сумарні збитки, завдані держави від таких діянь – близько $1 млрд. НАБУ вже понад сім років розслідує ці справи, але жодного з керівників та організаторів схем у ДПЗКУ не притягнули до відповідальності. 

НАБУ та САП не можуть займатися всіма корупціонерами 

В української антикорупційної системи обмежена пропускна здатність — близько 200 підозр на рік. Якщо виключити з них ритуальні справи, на кшталт підозр депутатам за проживання в готелі "Київ" та отримання суддями хабарів в $300, набереться не більше двох десятків серйозних справ на рік. 

У такому разі критично важливим стає вибір пріоритетів антикорупційними органами України. Оскільки на його основі вони ухвалюють рішення, проти кого почати розслідування.

Вищезгадані справи НАБУ дають сигнал держслужбовцям, що рецепт "успіху" простий: 

• нічого не підписувати особисто та не брати ні за що відповідальність; 

• суперечити духу закону та економічній доцільності, але водночас чітко дотримуватися букви закону; 

• заробляти зі збитків, а не прибутків;

• якщо щось пішло не так, поїхати за кордон та забути про Україну, бо існують строки позовної давності. 

Саме тому вже у 2023 році значна частина команди експрезидента України Віктора Януковича, яка нахабно розграбувала країну на понад $30 млрд, уникне покарання, бо за тяжкими злочинами їх не можна буде притягнути до відповідальності. Чим не приклад для наслідування, особливо на фоні ситуації з Коболєвим, Пивоварським та Дихне. 

Обрані НАБУ пріоритети стимулюють корупцію в Україні, а не зменшують її. Бо за очищення галузі від схем можна отримати тюремний термін. А за заробіток зі збитків через офшори – ні. 

Такий стан справ прибирає конкуренцію для корупціонерів та полегшує їм прихід до керування державними активами та відомствами. А реформатори будуть триматися якомога далі від усього, де присутня держава. 

Ситуація складна. Як все виправити 

Простих рішень вже не залишилося, і не варто очікувати на швидкі зміни. Привабливість або навіть будь-який сенс йти працювати на державну службу заради реформ остаточно зведені до нуля. 

З чого варто почати, так це з поваги. Бо досягти результату у державному секторі в рази складніше, ніж в приватній компанії. Бо все в нинішньому держрегулюванні має свого бенефіціара і навіть малі зміни наштовхуються на серйозний спротив. Бо після успішної роботи в держсекторі людину чекає не бізнес-аналог премії "Оскар", а кримінальна справа та стрес для сім'ї. І це варто розуміти. 

До того ж без культивування поваги до часу, зусиль людей, що присвятили частину життя служінню державі та принесенню користі суспільству, рухатися далі неможливо. 

Саме тому прошу вважати цю статтю моїм малим внеском у відновлення довіри суспільства до реформаторів та стимулювання останніх йти працювати на державну службу та підприємства. Бо вікно можливостей для зміни країни рано чи пізно знову відкриється. І треба до цього моменту підійти підготовленими та з урахуванням усіх попередніх помилок.