Інвестиції в Україну наразі гальмує відсутність однієї реформи
А основна причина – це податкова система України. По-перше, коли 75% підприємців ухиляються від сплати податків, то вони ж ховають прибутки, а те, що сховане від держави, автоматично ховається і від міноритарних акціонерів. Інвестиційні фонди, страхові компанії, пенсійні фонди та інші інституційні портфельні інвестори – в одному човнику з нашою податковою.
По-друге, практика формування фіктивних видатків в обмін на готівку суттєво викривляє фінансову звітність перед кредиторами, а більш складні схеми ухилення від сплати податків та зменшення митних платежів взагалі вбивають бажання кредитувати великі проєкти в Україні. Іноземні банкіри не раз скаржились на те, що класні й прибуткові компанії не можуть отримати від них фінансування, бо в групі компаній десяток ТОВок та дві-три сотні ФОПів. За такої кількості гравців непоодинокими є сценарії, коли група позичальників розбігається, а борги залишає кредиторам.
Тому реформи в фінансовому секторі варто починати саме з податкової системи. Україні потрібна якісна податкова реформа, яка має покласти край корупції у податковій та зупинити роботу "приватного фіскального каналу", коли фактичне право збирати податки передається приватним компаніям. Це прямо протилежний напрям стосовно того, яким ми пішли, просуваючи законопроєкт 11416.
Збільшення податкового тиску в рамках корумпованої податкової системи просто призведе до збільшення обсягів корупції. Оскільки податкове законодавство не починає працювати миттєво, то для отримання результатів зупиняти фіскальне божевілля потрібно вже сьогодні, щоб "післязавтра" отримати результат.
До податкової реформи слід додати реформу ролі держави в економіці та пенсійну реформу. Держава не має бути медиком, професором, продавцем газу і т.д. Держава має бути регулятором. Держава має слідкувати за тим, щоб усі учасники ринку виконували свої функції без виключень і відповідали за законом. Потрібно значно підсилювати технології впливу держави на учасників ринку, корекцію їхніх мотивів і дій. В принципі, така реформа відповідає європейським прагненням України, оскільки в ЄС якраз досить сильні саме технології державного регулювання.
Що стосується державної власності, ми потребуємо зменшення її обсягів і ролі державних компаній в економіці. Нам варто позбутись державних банків, залишивши тільки один. За роки незалежності Україна витратила коштів на підтримку державних банків більше, ніж нам надав МВФ кредитів. Цей сегмент банківського ринку перетворився на бюджетну чорну діру в довгостроковій перспективі. Думаю, що всім держбанкам варто терміново зробити ринкове щеплення, продавши 20-30% їхніх акцій через іноземні фондові біржі, щоб завести до їхніх наглядових рад управителів інвестиційних фондів. Це має одночасно і принести дохід державі, і автоматично зменшити ризики неефективного управління та корупції в самих державних банках.
Врешті-решт, хвиля реформ повинна завершитись пенсійною реформою, коли громадяни, які збираються на пенсію, своїми внесками формують інвестиції, які дають роботу молоді. По суті, зараз це вже питання національної безпеки, оскільки така модель може забезпечувати відтворення населення в довгостроковій перспективі.
Але якщо таку реформу провести без податкової реформи, реформи державних регуляцій і нормалізації відносин на фондовому ринку і ринку боргового фінансування, то учасники фінансового ринку просто розкрадуть кошти майбутніх пенсіонерів і все завершиться великим пшиком. Тож правильно вибудуваний каскад реформ і їхні прості цілі мають бути поставлені на порядок денний в перемовинах з нашими партнерами. Впровадження цих реформ потребує коштів, зусиль і політичної волі. Відповідь за державою.