Чотири до двох. Якою може бути альтернатива демобілізації
Облиште мрії про те, що ми зможемо добрати у Збройні Сили якусь додаткову кількість воїнів і нарешті виграємо війну. Ані добровільно, ані примусово українське суспільство на це не здатне.
І практика інтенсивної "бусифікації" останніх пів року це показує, і досвід рекрутингу розкручених військових брендів про це свідчить. Притік нових реальних кадрів у ЗСУ ну дуже скромний.
У нас немає іншого виходу, як розраховувати на тих, хто вже є у війську.
Чесно визнаймо: жодної масованої демобілізації після 36 місяців війни не буде, тому що вже зараз не готується заміна. Темпи мобілізації ледь конкурують з рівнем втрат.
Тому, крім іншого, має сенс зосередитися на порятунку того людського ресурсу, який вже зараз воює. Кілька прикладів такого ставлення — нижче.
1. Відновіть нагляд за законністю в армії. Зараз солдату немає кому поскаржитися на свавілля командирів, окрім вищих начальників (тобто тих, хто цих командирів і призначив). Тому — масове СЗЧ.
2. Оскільки ми, теперішні військові, будемо змушені воювати мінімум ще кілька років, то для нас слід забезпечити систему ротації між цивільним і військовим життям. Модель може бути "три місяці на війні — півтора у цивільному житті" або "чотири місяці війни — два місяці на цивільному" тощо. Перебування в такому режимі дозволить відновлюватися і не руйнувати сім’ї та взагалі частково зберегти цивільне життя військових. Для цього потрібно більший притік мобілізованих, але не такий великий, як для повної заміни.
3. На час війни прибрати вимоги щодо звань для призначення на ті чи інші посади. Зараз в армію поприходили люди з колосальним управлінським чи фаховим досвідом, компетенція яких дозволяє зразу обіймати дуже високі посади й керувати тисячами людей. Але нинішня система це їм загалом не дозволяє робити. У нас 80% вчорашніх "цивілів" в армії. Вони чудово воюють, тож дозвольте їм самостійно сформувати свою власну армію, зі своїми правилами й процедурами. І нагадаю: усі інновації, якими ми зараз пишаємося, виникли саме завдяки низовому активу, який діяв не за старими радянськими військовими правилами.
4. Зробіть систему оцінки командирів. Це стандарт НАТО, якщо що. Нам терміново слід позбавитися неефективних командирів, бо вони — гірше ворога, приносять нам набагато більше шкоди, від них тікають в СЗЧ тисячами й гинуть тисячами. Процедури оцінки є в НАТО або можна запозичити з підходів, які практикуються нині у корпоративному секторі щодо керівників.
5. Прискорте процедури виконання наказів про переведення, а також дайте змогу вільно переводитися спеціалістам після певного пристойного строку служби на одному місці. Це дасть людям шанс розвиватися й ефективно використовувати себе на війні. Інакше — масове СЗЧ.
6. Ухваліть окремий статус високотехнологічних родів військ (Сили безпілотних систем, кібервійська, РЕР/РЕБ тощо) за тим зразком, за яким зараз такий статус є у Сил спеціальних операцій. Ці роди військ мають мати особливі механізми для організації власної роботи та взаємодії з цивільним сектором, а також кадрової політики. Не можна організовувати підрозділи айтівців за лекалами кавалерійських батальйонів XIX сторіччя, як це відбувається зараз.
Словом, армія має перестати бути "тюрмою для героїв", за влучним виразом одного із бійців.