Чому потрібно починати сортувати сміття, незважаючи ні на що
Коли я кажу, що треба створювати альтернативні моделі поводження зі сміттям і що треба починати сортувати відходи, незважаючи ні на що, то мені найбільше відповідають наступне:
1. Це має створити Держава.
2. Коли сортування буде економічно вигідним, ну вже тоді точно буду.
1. В мене питання – що таке Держава? Що це за абстрактна штука, куди можна втиснути відповідальність за бездіяльність?
Держава це хто? Депутат без совісті, який крав пиво в супермаркеті? Це мер, який "засипає" озера і закриває очі на те, як хтось руйнує памʼятки архітектури?
В нас очікування від інституції "Держава", що вона знає, що і як робити, і діє ефективно. Та насправді ми знаємо, що все не так. Вона не "здогадується" і часом не діє в наших інтересах (згадайте інститут "Держава" всіх попередніх президентів до початку повномасштабного вторгнення, так було завжди).
І коли насправді починалися зміни в Державі?
Від заклику вийти на Майдан.
Зробити нарешті медичну реформу.
Дати дітям з онкозахворюваннями гідне лікування і догляд.
Навчити ветерана/ку з ампутаціями жити звичним побутовим життям і не соромитися змін у своєму тілі.
Пригадайте, чи це робила "Держава", як інституція? За деякими винятками – ні, не робила і не збиралася. Це зробили представники громадянського суспільства, яким набридло чекати змін і законів (які не працюють), вони створили зміни самі. Щоб одного дня їх точкові зміни перетворилися на системні зміни, щоб так було усюди – в кожній державній спеціалізованій установі, щоб це стало Нормою.
2. Друге питання, про економічну вигоду сортування. А з чим ми порівнюємо ціну сортування? Ціну відповідально організованого процесу?
Ми порівнюємо її з помилкою. З економічно недоцільним тарифом на захоронення сміття у землю, який ну ніяк не може коштувати 200 гривень за тонну. Чому ця ціна – помилка?
- Логічно припустити, що тонна отрути призведе до захворювань у людей (що живуть поруч з полігоном) і вони підуть на ліки на тисячі гривень.
- Водойми будуть настільки забруднені, що очистити ці води коштуватиме мільйони гривень.
- Ну і ціна землі, у передмісті Києва, в Безрадичах вона коштує до 5 тис. доларів за сотку (190 000 грн), а це лише 8 кілометрів до звалища (я б нізащо не жила в 20 кілометровій зоні біля звалища, це просто небезпечно).
Але навіть земля приносила б більше грошей, ніж ці 200 гривень.
Нас привчили до звалищ, бо це типу соціальна послуга. Не можна залишити сміття в місті, воно перетвориться на проблемну клоаку. Тож державні (від слова "Держава" – яка "має і мусить" нам все зробити) служби країн постсовка не знайшли кращого "соціального" рішення, як просто вивезти його подалі. І подешевше.
Ну це ж сміття... нічого не коштує.
І земля грошей не просить, а люди не здатні себе захистити, не здатні захистити свої права, бо соціальна послуга вигідна всім мешканцям багатомільйонного міста, яке не хоче стати клоакою. Кожен з трьох мільйонів мешканців Києва переміг тисячу мешканців Підгірців, десь так. Я до них себе не зараховую вже років 8, як почала сортувати і утилізовувати побутові відходи.
Держава – це соціальний договір, а не окремі особистості. Є люди, які хочуть змін, є люди, які не хочуть змін, є ті, кому просто байдуже. І кількість людей в кожній групі і вирішує долю змін, вона, ця найбільша група, і є Держава.
Моя ідея полягає в тому, що людей, які хочуть жити в безпеці, більше. Безпека – наша базова потреба.
Тож, все те, що робить УБС сьогодні, – це створює умови для майбутньої безпеки. Щоб не було звалищ, щоб не було помилок в економічному обгрунтуванні тарифів, щоб кожному було зрозуміло – хочеш жити в безпечному в екологічному плані місті – сортуй, не кидай під ноги сміття, пиши у служби, яким ми платимо за прибирання, змушуй звітувати служби, яким ми платимо зарплати.
Немає абстрактної Держави. Ми це зрозуміли давно.
Є ми і наш вибір. І є відсутність вибору. Все просто – робиш щось, збільшуєш вплив, не робиш – живеш в небезпеці.