Закон про мобілізацію: ні справедливості, ні мобілізації

Почнемо зі справедливості. В проєкті, на щастя, залишено головну позитивну новацію, яку ми вже бачили у попередній версії місяць тому: встановлення граничного терміну служби 36 місяців.

Однак, як і в першій версії, цей термін однаковий для всіх.

Тобто за місяць дискусій автори проєкту так і не змогли збагнути дуже простої речі: що 36 місяців служби у ТЦК на Львівщині, або ж діловодом стройової частини у Києві, та навіть цілком реальної бойової роботи зі збивання "Шахедів" – це абсолютно не те саме, що 36 місяців у Авдіївці або Кринках.

Напевно, життєвий досвід авторів настільки тиловий, що для них все ділиться на "служба" та "не служба", і перше видається чимось нереально-жахливим та абсолютно однаковим.

В реальному ж житті люди на "нулях" потребують дембеля раніше, аніж військовослужбовці на небойових посадах: і з міркувань етики та справедливості, і з банальних практичних причин – вибачте за формулювання, але вони швидше "зношуються" і суто фізично потребують заміни не через три роки, а швидше.

Також встановлення одного терміну служби для всіх створить серйозну проблему – необхідність одночасно демобілізувати ледь не 700 000 людей приблизно навесні наступного року, бо саме стільки вступило до лав ЗСУ у першій хвилі, на початку великої війни.

Всі ці проблеми вирішуються одним рядком, яким слід доповнити пропоновану норму про граничний термін служби – що день на "нулі" зараховується за два або за три.

Це було б і про справедливість, і про реальну боєздатність, і про неодночасний дембель, адже на "нулях" кожний провів різний час, отже і демобілізувався б кожний у свій строк, а не всі однією хвилею.

Технічно це зробити не складно, адже зараз оплата служби на "нулі" та не на "нулі" дуже різна, і фінансові частини кожної в/ч ведуть відповідний поденний облік.

Але наразі у проєкті цього нема.

Тепер перейдемо до мобілізації.

Вітаю всіх ухилянтів країни: новий проєкт явно написаний для них. Із нього прибрали практично всі так звані "репресивні" положення попередньої версії.

Зникли штрафи за ухилення від обліку, які мали нарешті стати відчутними – отже, "за замовчуванням" лишаються чинні кумедні 1700 грн.

Зникла кримінальна відповідальність за відмову проходити ВЛК. Отже, лишається та сама величезна дірка у законодавстві – за відмову від служби в армії дають 3 роки, але це стосується лише тих, кого ВЛК визнала придатними для служби, а відмова від проходження ВЛК – це ніби як не відмова від служби, а отже і не "кримінал".

Передбачено накладання в адміністративному порядку навіть не покарання, а лише тимчасових обмежень – на кшталт блокування карток, тимчасового арешту рахунків та заборони виїзду з країни (останнє трохи смішно, адже чоловіки призовного віку у воєнний час і так невиїзні). Всі ці "заходи впливу" не мають сили покарання (на відміну від штрафів), а лише мають примусити ухилянта, так і бути, виконати свій обов’язок щодо постановки на облік, і автоматом обнуляються, як тільки він, так і бути, "соблаговоліл" зареєструватись у ТЦК.

Але навіть цю і так дуже гуманну частину проєкту примудритися вихолостити та зробити непридатною до реального виконання.

В першій версії законопроєкту передбачалось, що санкції накладатиме керівник ТЦК (по-простому "військком"). Я сам писав, що це необхідна та вимушена міра, і що її потрібно врівноважити механізмом швидкого апелювання, щоб уникнути зловживань із боку військкомів.

Однак автори нового проєкту пішли значно далі – вони взагалі забрали у ТЦК повноваження накладати ці санкції. Тепер все, що може ТЦК, – це звернутися із заявою до суду, і лише суд має у загальному порядку розглянути це звернення та застосувати заходи впливу на ухилянта! Можемо вже робити ставки – на якому тижні після ухвалення проєкту у чинному вигляді судова система колапсує?

Із двох головних передумов нормалізації мобілізаційного процесу – встановлення граничного терміну служби у воєнний час та встановлення реального покарання за ухилення від військового обліку – проєкт частково вирішує першу (умовно "десь на дві третини", бо сам факт обмеження терміну служби дуже важливий, це прорив проти чинної ситуації "квитка в один кінець", однак без врахування різниці між службою та бойовими діями норма сильно недосконала), тоді як друга проблема в проєкті взагалі ніяк не вирішується.

Чинна ситуація, коли людина стоїть перед вибором "одягнути піксель назавжди або сплатити штраф 1700 грн" мала б бути замінена на ситуацію, коли вибір зводиться до "доведеться однаково віддати країні 3 роки життя, або в армії, або у тюрмі". Пропонований проєкт далекий від цього десь як "друга армія світу" від Ла-Маншу.

А як же електронний кабінет, зміна віку призову, необхідність носити із собою обліковий документ, зменшення категорій осіб із відстрочкою?

Всі ці норми прописані, як на мене, нормально, але це ДОПОМІЖНІ норми. В першу чергу має бути змінено дві засадничі, основоположні речі, про які написано вище. І от якщо це зробити, тоді всі перелічені допоміжні норми стануть робочими, і в комплексі ми дійсно могли б за досить короткий час вийти на зовсім інший рівень ефективності мобілізаційної роботи. Без цих двох засадничих змін всі ці допоміжні норми "повиснуть у повітрі".

Підсумовуючи: за місяць перероблення сирий та недосконалий кабмінівський законопроєкт "вдосконалили" переважно шляхом вихолощення.

Складається враження, що наша цивільна влада, та суспільство, на настрої якого вона орієнтується, вирішили повторити історію УНР.

Наша держава у 21 столітті, як і століття тому, не стане притискати права несвідомих громадян та здійснювати примусову мобілізацію, натомість максимально використає потенціал громадян свідомих, аж поки всі вони фізично закінчаться.

Спроможеться до кінця залишатись правовою та демократичною, з популярною популістською владою, гуманними політиками. От тільки не спроможеться захистити тих самих несвідомих громадян (та, на жаль, разом із ними родини громадян свідомих) від окупації ордою.

І так само як століття тому зникне з мапи світу, але у пам’яті тих, хто встигне втекти за кордон назавжди, залишиться "теплою та ламповою", "білою та пухнастою".

Що ж, так теж можна. Маємо право і на такий вибір. Тільки потім не кажіть, що не можна було по-іншому, і що ніхто не попереджав.