Якою не повинна бути повоєнна відбудова? Запитайте у балканців

На державній платформі DREAM (цифрова екосистема, яка забезпечує єдиний цифровий маршрут для всіх проєктів відновлення) на момент написання цього тексту зареєстровано 3754 проєкти на загальну суму 206,2 млрд грн. З них 1397 проєктів — у кластері Освіта. Це будівництво укриттів, ремонти приміщень тощо. Тобто фізичне відновлення закладів освіти. Але чи саме це ми маємо на думці, коли говоримо про освіту в контексті відбудови?  

Кейсів та інструментів повоєнної відбудови ніби не бракує. Але це не книжка рецептів. Це радше добірка звітів майже в режимі реального часу з візуалом у натуральну величину. Тому ми можемо говорити про досвіди відбудови та моделі соціальної взаємодії, які показали свою ефективність, або ж навпаки. Досліджувати, які рішення за яких умов спрацювали краще чи гірше, чи не спрацювали взагалі. Вивчати, які будівельні матеріали є на ринку та які нові й цікаві технології зараз у розробці та можуть послугувати в проєктах відновлення вже або за кілька років якнайпізніше. А також зрозуміти, які цінності та ідеї, закладені під час відбудови, врешті допомогли суспільствам подолати воєнне минуле, а не створити нові проблеми. 

Чи не найперша аналогія, яка спадає на думку, це план Маршала. Його реалізація розпочалась 1948 року (через 3 роки після завершення Другої світової війни!) та тривала до 1952 року. План містив власне матеріальну допомогу (кошти, сировина, устаткування для промисловості), інтелектуальну допомогу (технології й управлінські рішення), макроекономічну стабілізацію та лібералізацію режиму торгівлі.

Втім, як на мене, чи не головною складовою плану була довіра. Результати його втілення були помітні упродовж десятиліть. Висновок з історії реалізації плану Маршала для України — планування, багатоаспектність допомоги та розуміння спільних цінностей (свободи, рівності, пріоритету людської гідності), які захищаються та втілюються в проєктах відбудови.  

Кейс повоєнної реконструкції Боснії та Герцеговини було визнано загалом успішним у короткостроковій перспективі. Але вже через десятиліття стало зрозуміло — потоки фінансової допомоги без довготермінового стратегічного бачення економічного шляху країни можуть лише тимчасово полегшити ситуацію.

У 2001 році було опубліковано звіт міжнародної кризової групи з Балканських країн, і серед проблем було відзначено низький управлінський потенціал національних органів. Висновок з історії реалізації проєктів відбудови у Боснії та Герцеговині — без розбудови локальних спроможностей та в умовах браку спільних цінностей навіть потужні фінансові потоки не розв’яжуть проблеми, а лише відтермінують їх.  

Відбудова — це люди. Міста — це люди. Відбудова міст — так само люди. 

Відбудова в широкому сенсі — це не повернення у точку 23 лютого 2022 року. Що варто знати й чому вчитися, щоб не просто build back, а build better або навіть build forward? У кого піддивитись? З якої країни фахівців запросити та що дослідити в межах України? (Адже будьмо чесними — жоден іноземний архітектор чи планувальник не здатен зробити так, аби було комфортно українцям; врешті, тут жити не йому/їй.) Як віднайти ту інноваційну українськість та застосувати її до відновлення? 

На думку мені спадає порада колишнього президента США та Нобелівського лауреата Барака Обами — "Learn how to get stuff done". Навчись розв’язувати проблеми. Ця навичка — на вагу золота, особливо в умовах невизначеності. Адже наша невизначеність — не тимчасова. Це реальність України тут і зараз, сьогодні та завтра.  

Нам потрібно вчити людей розв'язувати проблеми та мислити на різних рівнях, у різних площинах — від історичної до економічної та управлінської. Саме тому нашій країні вкрай необхідні менеджери міст. Ті, які власне і зможуть реалізовувати проєкти: шукати ресурси, забезпечувати дотримання строків і стандартів якості й вести продуктивний діалог з усіма зацікавленими сторонами.