Трамп зацікавився Білоруссю. Навіщо і яка угода готується

Події в Білорусі з 2022 року розглядалися в Україні переважно через призму війни. Процеси в політиці, суспільстві залишалися поза увагою. Це заважає аналізу загроз та ризиків для України. І, як наслідок, формуванню політики на білоруському напрямку.

Водночас за 2023-2024 роки в сусідній державі:

• почалася конкуренція впливів між КНР та РФ,

• Лукашенко закінчив формування політичних конструкцій для майбутнього транзиту влади, 

• практично згорнув "міграційну кризу" на кордонах ЄС,

• вперше з 2020 року почали випускати політичних в'язнів.

Нарешті, політика ЄС та США щодо ізоляції режиму у розрахунку на демократичну революцію почала трансформуватися.

Відповідно, 2025 рік може стати роком, коли буде закладено основи майбутнього позиціювання Білорусі. Він визначає баланс інтересів між США, КНР, РФ та ЄС. Відповідно, й місце Білорусі у міжнародній системі. Та рівень загроз чи можливостей для України за північно-західним кордоном.

У пресі з'явилися контури переговорів між представниками Держдепу США із Лукашенком. Причому навіть лід статті NYT не залишає сумнівів, що обговорювалося: "After years of the U.S. trying to isolate Russia’s closest ally, a meeting with Belarus’s president points to better relations, raising hopes of loosening his repression and his embrace of Moscow".

Суть – через ослаблення санкцій та початок діалогу витягнути Білорусь із обіймів РФ. У відповідь Лукашенко нібито висловив готовність не лише звільнити частину політв'язнів (йдеться про велику кількість), а й "припинити репресії".

При цьому тезу про можливість такої угоди озвучив заступник помічника держсекретаря США зі Східної Європи, який днями побував у Мінську та забрав із собою трьох політичних в'язнів.

Примітно, що про можливість угоди говорить той самий Крістофер Сміт, який ще в грудні 2024 року заявляв, що США "закриють для Лукашенка всі шпарини".

І нарешті, в оточенні Трампа кажуть, що тему Білорусі можуть порушити на зустрічі американського президента з Сі.

Що ж змінилося для офіційного Мінська?

По-перше, йде обговорення призупинення війни в Україні. І тут тема Білорусі як потенційної загрози постає сама собою. Але є й інша складова: якщо на лінії розмежування стануть умовні миротворці, то очевидно, що особовий склад таких сил буде представлений не лише країнами НАТО. Для України, природно, такий варіант був би бажаним. І у пресі просувається саме він як безальтернативний. Насправді РФ може просто категорично не прийняти такі умови та запропонувати "розмитий" формат. Де будуть інші країни. Пропонуючи серед інших і Білорусь. І ось тут для США важливо, чи у момент таких розмов Мінськ на 100% йтиме в руслі російської політики чи намагатиметься петляти. Заради другого Вашингтон готовий подумати про розширення свободи маневру.

Другий аспект – це КНР. Пекін не влаштовує перспектива анексії Білорусі Росією (це надто посилює Москву). Більше того, у китайській політиці Білорусь має зберігати незалежність. Саме тому, до речі, у Мінську з надією дивляться на розвиток відносин з Піднебесною. Які, до речі, мають отримати новий поштовх після візиту Лукашенка до Сі. Він мав відбутися до виборів президента, але перенесений. Через, скажімо так, санітарні обмеження з приймаючої сторони. Зараз таких вже немає, але Сі чекає на Трампа.

Для США саме Китай є основним конкурентом. І швидкість збільшення китайського впливу на Білорусь малює перспективу повторення кейсу Узбекистану (або Казахстану як ще не завершеного процесу), коли Пекін не лише балансує вплив Москви, а й не залишає місця для приходу, наприклад, американського інтересу. Тому для США важлива угода (або хоча б вихід на її фіналізацію) до зустрічі Трампа та Сі. Тому що після такої (якщо обговорюватиметься і білоруська тема) можна розраховувати на безконфліктний вхід зі своїми інтересами.

Третій аспект. Створення нової регіональної системи у сфері політики, економіки та безпеки. Тобто спроба вдихнути нове життя у проєкт Міжмор'я. Який, до речі, є багато в чому американським проєктом проєкції своїх інтересів у регіоні через коаліцію партнерських держав. Це вкладається в політику США щодо оптимізації своєї присутності та стимулювання створення регіональних коаліцій. Логічно, що Білорусь під домінантним російським впливом є проблемою для такого утворення. А ось як хай не рівноправного учасника (це неможливо чи вкрай складно, поки є Лукашенко), але торгівельного партнера, який, крім іншого, прагне знайти точки опори для балансування російського впливу, навпаки, корисна.

Отже, передумови для угоди є. Є інтерес США, позиція КНР. Мабуть, є інтерес і у Лукашенка. Але питання, як далеко цей персонаж готовий піти. І які підтвердження своїх намірів готовий надати.

Оригінал