Що не так з перейменуваннями вулиць в межах деколонізації
Вже очевидним є абсолютно безглуздий і шкідливий підхід до "деколонізації", який полягає в тому, щоб поступово віддати Росії всю тему перемоги над нацизмом. Ми скоро прийдемо до того, що у Другій світовій війні українці боролися лише у лавах УПА. А із захоплених міст нацисти самі пішли. Передумали просто!
Що буде далі – цілком очевидно. На перших же виборах після війни буде відкат, новий виток скандалів та роздратування. Дуже схоже на чиюсь політичну заготовку, яка грає проти країни.
Друге. Як доповнення до згаданої вище дурості, є явний курс на "деколонізацію" всієї науково-технічної спадщини, створеної українцями в радянський період. Хтось до жаху тямущий вирішив і цей пласт Кремлю подарувати.
Наприклад, перейменування в Одесі проспекту Академіка Глушко (уродженця та почесного громадянина міста) на проспект Ярослава Мудрого – це щось, що потребує дуже серйозного пояснення, як на мене. Щоб що?
Ми соромимося одного з найвідоміших конструкторів ракетних двигунів у світі? Ми соромимося, що українці та вихідці з України багато в чому збудували ВСЮ радянську космічну програму? Чи ми соромимося, що син академіка, який живе в Москві, підрядився в місіонери й взявся після 2014 року їздити до Донецька? Та хай горить у пеклі.
Це питання масштабу та рівень планки, яку ми собі ставимо. Ім'ям Ярослава Мудрого можна назвати все що завгодно. І це не потребує жодних душевних зусиль. Це дуже гідне ім'я, один із найбільших діячів нашої історії. Але коли за допомогою цього імені вимивається те, що українці сильні в науці та техніці, де ми повинні повернути позиції, – це ж зло, хіба ні? Чи ті здобутки – вже не цінність?
Хтось явно заражений ідеєю загнати Україну у вузькі межі "аграрної наднедодержави" без традицій і, відповідно, без майбутнього.
Пора вже усвідомити: коли суспільство/країна не переосмислює, а просто віддає щось своє, зароблене потом і кров'ю, – воно/вона віддає не набір байок про минуле, а людей та територію.
Спочатку у ментальному, а потім і у фізичному сенсі.
Ми вже маємо трагічний приклад Криму. Україна відмовилася від Кримської війни 1853-1856 рр., повністю подарувавши її Росії. Хоча це була війна, яку витягнув на своїх плечах український народ – від Одеси та Шостки до Луганська. Цьому є маса доказів. Москва ж з 1954 року розгортала міф про Севастополь як про "місто російських моряків". А у Києві навіть після 2014 року не заперечили.
