Що не так з нашими військовими командирами?

Місцевість, точки на карті – це просто інструменти командира, так само як озброєння і боєприпаси, для того, щоб найкраще виконувати завдання.

Наші війська мають отримати тактичну гнучкість і самостійність у рішеннях на визначеному рубежі. Той самий Mission Control. Командири, які можуть найкраще керувати боєм, опановувати хаос війни, мають отримувати найбільші ресурси, людей і засоби ураження.

А в нас найбільші ресурси отримують не найбільш ефективні, а ті, кого найбільше люблять якісь генерали, командувачі, знайомі знайомих, політичні керівники. Тобто у нас відсутні професійні критерії оцінки до визначення успіху командирів, і відсутні професійні до них вимоги. 

Замість пошуку ефективних лідерів, у нас шукають тих, хто готовий послати на нуль увесь особовий склад, і хто ніколи не переживає за людей, тому що все завжди має бути на словах "напружено-контрольовано".

У нас ставлять завдання по точках на карті, і питають за точки на карті, і мистецтво складання доповіді стало набагато більш важливим, ніж мистецтво знищення ворога.

Саме тому фактично відсутній професійний підхід до організації війни у великому масштабі, війна у вищих штабах перетворилась у бюрократичний процес, стрілочки та смужечки на карті.

Тому успішні моделі організованих військових з'єднань, які у нас створені, ми не масштабуємо. Ми масштабуємо, на жаль, у багатьох випадках дуже неефективну практику війни. У нас відсутній професійний підхід до війни на всіх рівнях командування. І це найбільше зараз дратує тих ефективних людей в армії, які дають результати на війні, знищують основну масу ворога та рятують від зайвих втрат наших бійців.

Якщо хтось хоче перемагати, на посади командирів батальйонів, бригад, ОТУ, ОСУВ мають призначатись лідери, які планують і втілюють ліквідацію ворога з щонайменшими втратами своїх. І таких лідерів у нас в силах оборони достатньо, щоб миттєво змінити усіх карʼєристів і пристосуванців.

Оригінал