Саміт НАТО: перспектив членства для України таки нема. На чому ж зосередитися?
Найбільш важливе щодо ювілейного саміту НАТО у Вашингтоні – відсутність прогресу щодо членства України. На жаль. Альянс у цьому питанні зайшов у глухий кут. Американці та німці проти. Є низка менших членів, які теж. Зокрема, Угорщина і Словаччина, але головне – США.
В американській політиці є ті, хто підтримує вступ України. Десь 30% політиків. Може, й більше. Багато високопоставлених чиновників за, але ті, хто приймає рішення – проти. Це стосується обох партій.
Є багато впливових людей, які визнають, що вступ має статися, але є багато тих, хто вважає, що підтримка Америкою членства України буде дуже небезпечною, і воліють цього не робити, побоюючись ядерної війни з Росією.
Краще пожертвують Україною, щоб, на їхню думку, захистити Америку й Захід.
Слова про міст до НАТО – це просто дипломатичний спосіб сказати, що ви у зримому майбутньому не вступите. Тобто не буде ніяких гарантій від наступної російської агресії, покладайтеся лише на себе.
Головна мета для України від саміту – отримати практичну підтримку. Це здебільшого стосується посилення ППО та гарантій постачань зброї. Уже бачимо, що в цьому є прогрес – лідери США, Німеччини, Італії та Румунії оголосили, що передадуть Києву п’ять систем Patriot та SAMP-T. Це перша позитивна річ.
Друга – довгострокові зобов’язання країн НАТО перед Україною надавати підтримку, постачати озброєння. Сподіваюся, це підтвердять завтра.
Зате країни НАТО пообіцяли передати процес, відомий як формат Рамштайн, від США до Альянсу. Це добра новина.
Але ці речі займають багато часу. Демократичні країни рухаються дуже повільно, і мине ще приблизно рік, ймовірно, з весни 2025-го, перш ніж побачимо значне збільшення виробництва озброєнь у країнах НАТО.
Ми вже починаємо бачити процес озброєння, але він займає забагато часу. Диктатури значно швидше реагують і змінюються. Демократії рухаються зі швидкістю нафтового танкера. Дуже повільно. Тому сподіваюся, що наступного року ситуація буде значно кращою, ніж цього.
Причин, чому так довго – багато. Одна з них – країни НАТО не мають влади вказувати своїм компаніям, що робити, але мають працювати з ними, вести переговори, робити замовлення, укладати контракти. Не можуть просто сказати, що ці автомобільні заводи тепер робитимуть танки. Так може Путін. Не можуть сказати, що ви тепер працюєте в три зміни, а не у дві. Путін – може. А Україні дорого коштує цей час.
