Росія готує наших партнерів до неминучості "договірняку". Як ми можемо цього уникнути

На цьому поговорімо про нашу роботу. Йдеться про дипломатів, моїх колег по аналітичних центрах, журналістів. Чи можемо ми зіграти на полі "раціональних тез"? Цілком. Наведу кілька прикладів:

1. Діалоги про розподіл сфер відповідальності (або сфер впливу) між Вашингтоном та Пекіном триватимуть. І, гадаю, очевидно, що компроміс швидше знайдуть два співрозмовники, ніж три. Тобто неповернення РФ до статусу глобальної супердержави вигідне як США, так і КНР. Розкрити тезу в галузі політики, економіки, безпеки. Звісно, глянувши на проблему з обох боків — як Азії, так і Америки. І тут маємо перевагу, оскільки на це здатні (але частина або боїться, або не хоче). Така артикуляція (а не бажання передбачити думки республіканців чи демократів) зробить нас цікавими (і, можливо, корисними і потрібними) як для одних, так і для інших.

2. Раціональність. Росія лякає витратами. Ми чомусь боїмося говорити, що підтримка України є добрим стимулом, який уже пожвавив військово-промисловий комплекс США. Тобто створив нові робочі місця, забезпечив замовленнями (та сама компенсація нашим сусідам за поставлену сюди стару радянську техніку) на кілька років наперед. Зрештою, ми зовсім не озвучуємо тези про те, що провали "російської зброї" в Україні знижують роль РФ як продавця сучасного озброєння. Ми не говоримо, що у разі локалізації тут, в Україні частини виробництв, такі СП, роблячи нехай не найпередовішу, але досить сучасну та якісну техніку, після війни тіснитимуть (і замінятимуть) російський ВПК на світових ринках. Цинічно, але це працює. Це раціональність та розмова вже не про витрати, а про потенційну вигоду. У такому форматі підтримка України сьогодні вже не є благодійністю, а інвестицією.