А американський народ існує у набагато більш небезпечному довкіллі, аніж 10 років тому.

Це і є спадщина Джо Байдена, Джейка Саллівана та Білла Бернса – повністю провалені підходи до безпекової політики.

У своєму виступі з Річардом Муром на FT Weekend Білл Бернс висловлював великі сподівання на встановлення миру на Близькому Сході.

Річард ще "удружив" товаришу, публічно підкресливши, що Вільям особисто інвестував величезні сили у те, щоб домогтися такого результату.

А Бібі очікувано злив усі ці зусилля, почавши наземну операцію проти Хезболли.

Спадщина Генрі Кіссінджера, побудована на транзакційних відносинах з реальністю, яка вилилася у політику Саллівана-Бернса, підвела американський народ. Як і усіх партнерів США.

А партнерство з Ізраїлем є набагато більшим і значущим, аніж з Україною. Там за пусті слова "будемо підтримувати вас скільки треба" можна і отримати...

Цікаво, що тепер співатимуть в американських кампусах замість "Фром зе ріва ту зе сі Палестина маст бі фрі"?

Камала Гарріс у будь-якому випадку сконцентрується на близькосхідному кейсі.

Український кейс відійде на другий план.

Перемагати Росію США не збираються і ніколи не збиралися, бо вони внутрішньо психологічно не готові нікого перемагати.

Для нас головне – одне.

Третя світова почалася.

І ми в цій історії точно не головний герой.

І наш "план перемоги" нікого, окрім нас, не цікавить.

Бо ніхто, окрім нас самих, не хоче, щоб ми перемогли.

Взагалі немає такої розмови, щоб хтось переміг, а хтось отримав поразку. Всі хочуть, щоб "ЦЕ" закінчилося.

І саме оце бажання, щоб все закінчилося, свідчить про тотальну інфантилізацію американської і західноєвропейської думки.

Від того, що ви заплющите очі – бабайка нікуди не подінеться.

Єдиним джерелом спасіння на території України залишається український народ.

Немає ніякого НАТО.

Немає ніякого ЄС.

Немає ніякого Рамштайну.

Тільки ми самі.

Оригінал