Не рідкісними металами. Україна може уже самостійно покрити дефіцит ресурсів. Ось як

В умовах, коли зовнішня допомога України знижується, чи є достатні ВНУТРІШНІ резерви (крім рідкісних металів), щоб покрити дефіцит?

Я бачу щонайменше три такі величезні резерви, які за 33 роки незалежності і 40 років реформ ми ще не залучили.

Почну з найбільш обговорюваної ідеї і рухатимусь до найменш (і я б сказав, до найбільш ненависної у суспільстві) обговорюваної.

Отже:

1. ЕКОНОМІЧНА СВОБОДА. У 1985 р. УРСР разом зі всім "Східним Блоком" почала рухатись від політичного і економічного ГУЛАГу до свободи. Політичний шлях Україна пройшла непогано. Економічний – застопорився. Якщо Північна Корея завершує список економічних свобод "гордим" 176-м місцем, Україна не піднялась вище десь 125-го і в останні роки (навіть до війни) почала спускатися (130-те місце у 2021 році) до Північної Кореї, а не підійматися до Південної (14-те місце). Тим часом  Естонія у 1985 році, як ЕРСР, починала свій шлях разом з УРСР точно з тієї ж невільної позиції і досягла 8-го місця. Польща – 42-го.

ВВП на душу населення Естонії зараз майже 30 тис. доларів, Південної Кореї – 33 тис. дол., Польщі – 22 тис. дол., Тайваню (4-те місце за економічною свободою) – 33 тис. дол., Сінґапуру (1-ше місце за економічною свободою) – 85 тис. доларів. Україна у 2021 році – неповних 5 тис. доларів.

Проблема є не лише в тому, що ми в Україні ще ніколи не знали держави (разом з її контрольними і силовими органами), яка є такою, що розвиває і плекає, а не "віджимає" (мовою Нобелівських лауреатів Ачемоґлу і Робінсона) і "обсмикує" (мовою самі знаєте кого) щодо підприємництва.

Проблема є в тому, що у своїй системі координат більшість з нас, травмовані 100-річним марксизмом-лєнінізмом, навіть не бачить вільного, творчого, заробляючого підприємництва. У нашій системі координат підприємці і інвестори – це все ще часто "спекулянти" і "бариги".

А все ж спробуймо уявити собі українську державу, що розвиває і плекає підприємництво. Уявімо собі, як розцвітуть сотні тисяч малих і середніх нині заляканих, затиснених, "віджатих" підприємств, які замість витрачати час на податкові, контрольні й силові органи зосередяться виключно на розробці і продажі на світових ринках конкурентної, інноваційної продукції, залучаючи на це мільярди приватних інвестицій як з України (про це пізніше), так і з-за кордону, як це роблять їхні естонські, польські і тайванські й сінґапурські колеги-підприємці?

У 1990 році ВВП Польщі й України був однаковим – десь 80 млрд доларів. У 2023 році ВВП вільної Польщі досягло 800 млрд доларів. Рекорд економічно невільної України – 200 млрд у 2021 році. Звісно, якщо рухатися прискореними темпами, це забере в України 20-25 років – вийти на мільярд ВВП, але яка це буде радість, вийти на нього своїм необмеженим креативом, своєю необмеженою інноваційністю, своєю необмеженою дисципліною впровадження, а не продажем обмежених рідкісних металів.

2. ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ. Україна (як і, врешті, багато інших замонополізованих, заолігархізованих країн з низько-середнім доходом) показує ДУЖЕ низьку продуктивність праці і капіталу порівняно з розвинутими країнами.

Дослідження Світового Банку говорять, що пропорційно до ВВП США людський і фізичний капітал України становив до війни 133%, але сукупна факторна продуктивність цього ж капіталу становила лише 17%. Якщо продуктивність українського працівника подвоїти (і вийти таким чином на рівень Польщі), це й мало б дати ці вище згадані додаткові 600 млрд дол за 20-25 років.

Яким чином це зробити? Той самий Світовий Банк пропонує у Звіті про Світовий Розвиток 2024 стратегію інвестицій, у першу чергу приватних і внутрішніх, інфузію передових технологій (зокрема управлінських) і інновації. І той самий Світовий Банк наголошує, що все це неможливо без економічної свободи (пункт 1 вище), бо саме вона створює конкурентне поле, яке стимулює підвищення продуктивності шляхом виходу з ринку низькопродуктивних підприємств (вибачте) і заміну їх на вищепродуктивні стартапи.

3. І нарешті ЗБІЛЬШЕННЯ ЗАОЩАДЖЕНЬ. Цей резерв майже не згадується ні українськими посадовцями, ні навіть українськими економістами.

Насправді рівень заощаджень в Україні є фатально низьким (10% від ВВП, у Чехії – 30%, у Сінґапурі – 40%, у Китаї – 45%)

Оскільки абсолютна більшість інвестицій у світі (і в Україні) фінансується саме внутрішніми, а не зовнішніми заощадженнями, цей  дуже низький рівень заощаджень призводить до дуже низького рівня валових інвестицій у країні (15% від ВВП порівняно з 32% у Чехії і 43% у Китаї у 2022 році).

Потроєння заощаджень в Україні (вихід лише на рівень Чехії)  – це  додаткові 36 млрд інвестиційних доларів в економіку ЩОРІЧНО. Якщо мріяти про китайський рівень заощаджень (між іншим, у нас війна на виживання!) – це додаткові 63 млрд доларів (скільки мільярдів американської допомоги зависло минулого року в Конґресі США?).

Далі, якщо піти свіжим британським досвідом і досягти домовленості між найбільшими пенсійними фондами, що 5% свого портфелю вони витрачають на стартапи, – ось нам 4 млрд доларів УКРАЇНСЬКИХ грошей ЩОРОКУ на фінансування малого бізнесу (замість, наприклад, втраченого фінансування USAID).

Що потрібно, щоб мобілізувати цей фінансовий ресурс, який знаходиться тут, у країні?

Передовсім завершити пенсійну, освітню і медичну (такі ненависні в українському суспільстві) реформи з переходом від державного патерналізму до самозарадності й особистої відповідальності.

Ось у цьому і полягає основна проблема – у докорінній зміні суспільних цінностей. Неможливо розкрити ці гігантські внутрішні резерви без глибокої внутрішньої суспільної трансформації.

І незважаючи на те, що ми спромоглись за 40 років досягти і захистити незалежність, створити непогано функціонуючу державу з армією, нам ще не вдалося досягти економічної свободи, високого рівня продуктивності і належного рівня заощаджень. Бо це виявилося важче.

Але не нас, українців, лякати викликами.

Ми зробимо це, бо від цього залежить наше виживання як незалежної, спроможної (зокрема  на власну оборону) держави і розвинутої країни.

Оригінал