Є ще важливіша причина візиту Путіна до Північної Кореї
Попри рекордні постачання нафти до Піднебесної, торгове сальдо Росія – Китай прямує до мінусової (!) позначки. Один із важливих висновків такий: торгова модель нафта в обмін на автомобілі та обладнання + невтручання у війну стає якщо не збитковою, то низькомаржинальною для РФ.
Абсолютно непоміченим виявилося, де-факто, передавання частини російської території Китаю, що дозволило отримати Пекіну прямий доступ до Японського моря через річку Туманна, де проходить російсько-корейський кордон.
Китай отримав прямий доступ до цього проходу без особливих обмежень і це, як видно з усього, оплата рахунків, виставлених Путіну під час візиту в Пекін.
Ми маємо зрозуміти одну важливу річ: Путіну відступати майже нікуди: далі лише передача територій для інфраструктурних проєктів Китаю на північному морському шляху. Зверніть увагу, що все це відбувається на фоні санкцій США проти Новатек та його можливостей щодо будівництва танкерів для СПГ (ці санкції у нас чомусь практично не помітили).
Заява Путіна про його мирний план – це обрубування шляхів для відступу йому самому і його оточенню. Але важливо наголосити, головний реципієнт цієї заяви – Пекін, який хоче зіграти в миротворця. Путін доніс перш за все Сі, що його червона лінія і єдина можливість залишатися субʼєктним – це продовження війни.
Путін розуміє, що Пекін не готовий до різких кроків на зменшення закупівель російської сировини, водночас головне завдання, яке поставив перед собою Путін, – насичення ВПК новими станками – багато в чому виконано. Тому він має певний люфт в часі.
На що цей люфт він спробує використати? Насамперед на створення складних систем противаг, де в нього будуть точки впливу на КНР через треті країни. Саме тому Росія така активна в Африці. І саме з цим повʼязаний візит Путіна до Північної Кореї. Це все неочевидні кроки, але це питання виживання режиму Путіна.
Путін розуміє, що його головне завдання — не допустити домовленостей Китай-США до виборів у Штатах (вірогідність такої домовленості невелика, але все ж існує). Паралельно, якщо ніякої угоди не буде, в нього точно є час до початку наступного року. За цей час йому потрібно вибудувати модель стосунків з Китаєм, яка передбачатиме пролонгування статус-кво хоча б на рік. Його єдина стратегія на сьогодні – тягнути час.
Це потрібно зрозуміти нам і думати, що можна зробити в умовних Вʼєтнамі, Лаосі чи Камбоджі, щоб ламати плани Путіна. І це набагато тяжче, ніж просто заявляти, що диктатури шукають собі подібних.
