Мене дивує запропонована реформа уроків історії у школах

З 1991 року в Україні тривають дискусії, як зробити кращими підручники історії і, попри те, що їх справді можна і треба вдосконалювати, варто відзначити, що головне своє завдання вони виконали успішно: виховали покоління громадян, готових захищати свою державу зі зброєю в руках.

Тому мене дивує запропонований підхід до реформування історичної освіти, який не враховує цього головного здобутку, а пропонує почати все по-іншому.

"Схема історичного процесу, що лежить в основі навчального матеріалу, наскрізь лінійна і телеологічна: герої української історії підпорядковані одній меті – рухові до створення незалежної держави", – так бачать один з головних недоліків шкільного курсу історії ініціатори його змін.

Але хіба ця спрощена схема (бо всі історичні схеми в підручниках такі) хибна? Вона коректно (хоч і неповно, а інакше, мабуть, неможливо через обмеженість матеріалу, який може бути використаний на уроках) пояснює процеси творення української нації, які відбувалися на наших теренах протягом століть.

Вона шкідлива ? Теж – ні, адже саме історія боротьби за незалежність – чудовий матеріал для виховання відповідальних громадян. Бо це історія про такі цінності, як свобода, здатність до обʼєднання зусиль, готовність до жертви.

Що натомість пропонується замість "застарілої" лінійної схеми, повʼязаної з визвольною боротьбою?

"Уведення матеріалу, повʼязаного з антропологічним поняттям "культура" – цінностей та настанов певного періоду, що опосередковували поведінку людей. Відповідно, великої ваги набуває оповідь про повсякденні практики – звʼязки (владні, групові, сусідські, родинні) підтримки, форми ворожості і примирення, міжстанові контакти, співіснування з тими групами, які належали до "інших" в різні періоди історії (етнічні, релігійно-конфесійні та інші спільноти)".

Але як, застосовуючи такий підхід в умовах обмеженого шкільною програмою часу, пояснити учневі, наприклад, причини цієї війни, які очевидні при застосуванні критикованого лінійного підходу? Як пояснити небезпеку культури "руского міра", яка передбачає знищення українців як окремої нації?

Запропоновані підходи нагадують завзяті дискусії про потребу деполітизації та демілітаризації підручників історії, які розгорілися років 20 тому. Звісно, в новій концепції не вживається термін "демілітаризація", який надто впадав би в око в період війни, але саме про це, по суті, йдеться.