Меморандум знищення Києва

Сьогодні відбулась ТСК парламенту через знесення садиби Зеленських. Прийшов міністр культури Карандєєв та голова Департаменту охорони культурної спадщини (далі ДОКС) Марина Соловйова. Єдине, що вони робили, це звинувачували одне одного. Міністр казав, що ДОКС не дає статус пам’ятки архітектури історичним будинкам, а Марина Соловйова, що законодавство в Україні погане. 

З початку повномасштабного вторгнення Росії забудовники зруйнували 21 історичну будівлю, хоч Київрада накладала мораторій на будь-які будівельні роботи в центрі міста. 

Більшість випадків із руйнуванням історичної забудови не стають резонансними. Але коли раптом навколо знищеного будинку здіймається галас, то Київрада та КМДА починають терміново розв'язувати проблему, тобто роблять декларацію. Декларують про розірвання договору із забудовником, як у випадку зі знесеним будинком Уткіна, але потім щось йде не так і договір не розривається.

Інколи резонанс буває настільки великим, що включається РНБО, як у випадку із садибою Барбана, наказуючи відновити напівзруйновану будівлю, але потім резонанс проходить, і садиба знову знаходиться під загрозою знищення. 

Є ще мода підписувати меморандуми із забудовниками. Так було між КМДА та людьми, що зруйнували садибу Зеленських. Був підписаний меморандум про те, що забудовники її відновлять. Але таких Меморандумів, які були підписані та не виконувались, є багато. В 2020 році, наприклад, Кличко підписав меморандум із компанією Fresco Sofia, щоб ті знесли зайві поверхи у своїй новобудові на вулиці Гончара в центрі столиці. Цей будинок знаходиться в буферній зоні Софії Київської, і тому низька поверховість потрібна для того, щоб Софія залишалася у списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Як думаєте за 4 роки їх хтось демонтував? 

Єдиний меморандум, який діє зараз – це "меморандум знищення Києва". 

Якщо державні службовці, що працюють в органах Міністерства Культури та КМДА, не можуть вийти зі своїх офісів у центрі Києва і побачити, як історичні будинки в центрі столиці або розвалюються, або їх зносять, то треба ухвалити радикальні рішення. 

Ключовою проблемою є те, що будинки фонової історичної забудови не мають статусу пам’ятки архітектури. Але, наприклад, можна визнати, що будь-який будинок, який старший за сто років – це пам’ятка архітектури. Ретельно стежити, щоб будівельні роботи не відбувались у центральному історичному ареалі міста. В ідеалі ж можна було б ухвалити новий Генеральний план міста, а не жити за застарілим планом 2002 року.