Головний урок Сирії

Диктатури, звісно, можуть виглядати "міцними", "ефективними", "швидкими на реакцію" і оце все. Але коли вони падають, це відбувається за принципом карткового будинку і практично миттєво.

Щоправда, навіть коли всі передумови вже склалися, конкретний час і привід ти не можеш прогнозувати, хай би яким крутим аналітиком ти був. Можеш хіба що вгадати.

Монументальному (справді монументальному, з погляду диктатур) Радянському Союзу довелося в муках вмирати кілька років, але після ГКЧП все сталося фактично за три-чотири місяці. І не врятували вже ані вихід з Афганістану, ані західні кредити, які СРСР активно отримував, ані демократизація. Пацієнт вже був незворотно безнадійно хворий.

Путінська Росія зараз – такий саме хворий пацієнт, з перегрітою економікою, з аморфною більшістю, з озлобленою на все (і владу, і Україну, і Захід, і світ, і на мігрантів, і на співгромадян) войовничою меншістю (справді войовничою і справді меншістю), з елітами, які звикли годуватися з ресурсної ренти, з диктатором, який старіє і  все більше нагадує Наполеона III, який теж збирав одні за одними зовнішні провали й невдачі.

Питання тільки в події Х, яка запустить ланцюгову реакцію. Нам би краще, щоб пошвидше. Але буде як буде. Та в будь-якому разі це станеться. І навіть якщо "завдяки" Трампу війна в Україні буде "заморожена", Путіна і його систему вже ніщо не врятує.

Питання лише таймінгу і форми. Чи зможе Росія відбутися легким переляком (за якого доведеться, звісно, відмовлятися від імперської спадщини, але зберегтися як своєрідна євразійська Канада), чи доведеться скочуватися у війну варлордів, системну багаторічну кризу, втрату справді конституційних територій тощо.

Сподіваюсь, ми в той момент вже займатимемося переважно відновленням, економікою та інтеграцією у ЄС. А там гарно палатиме під нашим іронічним наглядом.

Друга половина 20-х обіцяє бути дуже цікавою.