Бойові доплати — питання справедливості

У 1943 році генерал-лейтенант Леслі Макнейр – якого часто називають невизнаним архітектором американської армії – намагався розв'язати проблему мобілізації людей в піхоту. Маючи можливість обрати рід військ, солдати всіляко уникали піхотних підрозділів, тому що саме там ризик для життя був найвищим.

Генерал Макнейр запропонував запровадити Значок бойового піхотинця (Combat Infantryman Badge), а з часом (1944 року) – також бойову доплату за несення служби під прямим вогнем супротивника (the Badge Pay). Цей значок досі вважають найповажнішою військовою відзнакою в США. А бойові виплати дали початок принципово новому виду оплати військової праці, хоч їх адміністрування й дуже змінювалось у наступні десятиліття.

Більшість традиційних виплат в армії – це кошти, завдання яких – або спонукати до ефективної служби (наприклад, надбавка за кваліфікацію), або компенсувати специфіку умов її несення (наприклад, надбавка за службу у високогірних місцевостях, яка існує в Україні, або – з прикладу США – надбавка за перебування відокремлено від родини).

Але суть бойових виплат, за їхнім задумом, була складнішою, ніж просто фінансова мотивація чи фінансова компенсація шкоди. Ці виплати були символом справедливості та поваги й засвідчували суспільне визнання смертельного ризику, на який ідуть бійці.

Підхід до виплати бойових дуже відрізняється між країнами, і навіть у США, де вони вперше з’явились, ці виплати значно еволюціонували з часів Другої світової війни. Їх еволюція і відмінності відображають саме зміни у суспільному ставленні до бойових ризиків і політиці їх визнання.

Наприклад, у США ці виплати поступово змінились виплатами за перебування під ворожим вогнем (Hostile fire pay) та виплатами за перебування у безпосередній небезпеці (Imminent danger pay). В інших країнах з’явились свої відповідники (наприклад, доплата за операційний ризик у Канаді, Х-фактор у визначенні військових зарплат у Великій Британії, або доплата за виконання бойових дій в Австралії).

Але головна зміна полягає в тому, що сьогодні армії країн НАТО укомплектовані за контрактним принципом і останній випадок мобілізації відбувся за часів Війни у В’єтнамі. Відповідно зараз, ризикованість цієї професії не завжди сприймається суспільством як плата за громадянський обов’язок і оцінюється за принципом, схожим на інші види добровільної діяльності.

Наприклад, оцінка ефективності бойових виплат США корпорацією RAND у 2019 році передусім ставила перед собою питання, наскільки вони відповідають поточним бойовим ризикам, наскільки їхній обрахунок технічно відповідає задачам ймовірнісної оцінки ризиків, і наскільки прозорим є їхнє адміністрування.

У Великій Британії, Х-фактор враховує не лише ризик загибелі або поранення, але й низку можливих наслідків служби для психічного здоров’я людини, зокрема – довготермінові наслідки та ПТСР. Однак після тривалих політичних дебатів у Британії було вирішено застосовувати Х-фактор на рівних для всіх військовослужбовців, оскільки поточна позиція суспільства – це визнання того, що кожен професійний військовий має погоджуватись на однаковий ризик, підписуючи контракт.

Відшліфування бойових виплат у країнах НАТО стикалось із проблемою маніпуляцій. Наприклад, під час війни в Іраці, бойові спочатку виплачувались за повний місяць, навіть якщо протягом цього місяця військовослужбовець перебував у червоній зоні бодай один день. Очевидно, це спокушало багатьох організовувати одноденні вильоти на передову і завершилось зміною на оплату за поденним обрахунком.

Наша війна сьогодні – це не буденне організаційне управління професійними арміями НАТО. Це сотні тисяч людей, які ніколи не планували ризикувати життям, але роблять це заради мільйонів інших в тилу. Вони роблять це не заради грошей, а тому, що вони громадяни, яких призвали до армії захищати свою країну.

Як влучно сказав Фукуяма, національний військовий обов’язок – тобто готовність на вищу жертву як плата за громадянство – це одна з основ сучасної демократичної держави, яка об’єднує людей і дозволяє їм побудувати щось спільне. І саме цю солідарність символізують бойові виплати. Вони свідчать про те, що навіть у час скрути, як би не було важко, ми віддаємо найбільшу шану бійцям, яким не забракло духу піти під ворожий вогонь. Сьогодні в Україні бойові виплати відіграють саме ту роль, заради якої були колись створені.

І сьогодні цей символ – під загрозою. Не через обстріли, не через брак грошей, а тому, що бойовими виплатами маніпулюють деякі люди, свої ж. Виплати за ризик життям отримують працівники, чия робота не має нічого спільного з перебуванням у зоні бойових дій, є навіть окремі люди, які удають службу на передовій, навідуючись туди ненадовго та епізодично.

Такі вчинки є значно небезпечнішими, ніж просто неефективне або нецільове використання коштів. Вони руйнують базову конструкцію в соціальному договорі нашої держави. Вони руйнують впевненість бійців, що суспільство визнає і справедливо оцінює їх Чин. Вони руйнують впевненість ще непризваних громадян, що у разі мобілізації на передову вони здобудуть беззаперечну повагу і визнання їхнього громадянського вчинку від кожного, хто залишається поза червоною зоною.

Справедливість цих виплат має бути беззаперечною. І Міністерство оборони захищатиме їх від дискредитації. Бо це більше, ніж гроші. Відчуття залізної солідарності довкола винятковості бійців, які виконують бойові завдання – це те, над чим і треба будувати наш залізний купол.