Чому Україні не можна погоджуватися на половинчасті заходи у переданні російських активів

Весь галас про те, що конфіскація російських активів вплине на довіру до долара або євро, є нічим іншим як політичним процесом з елементами конкуренції між центральними банками-емітентами резервних валют. Статистика МВФ показує, що за час війни впали не тільки вимоги в юанях в абсолютному вимірі, а й їх частка у загальносвітових резервах. Сам юань займав всього 2,19% у світових валютних резервах, тож Путіну та його друзям бігти не буде куди, якщо союзники України у G-7 (а це 87% світових резервів) приймуть рішення про конфіскацію, бо юань не гумовий.

Україні не варто погоджуватися на якісь половинчасті заходи у формі передання доходів від конфіскованих активів. Має бути повна конфіскація суверенних активів, активів підсанкційних російських чиновників і олігархів та неофіційних фондів росіян. Основну модель вже закладено в американському законопроєкті H.R.4175, який має стати глобальним прикладом для всіх центральних банків-емітентів резервних валют.

У росіян дуже слабка фінансова і правова позиція щодо відстоювання прав на свої ЗВР. В них немає обмінного фонду, який би покривав і 10% російських активів, заморожених на Заході, щоб влаштувати обмін активами. А після суду ООН щодо іранських активів вже створено прецедент, коли активи центрального банку можуть бути стягнуті в рахунок компенсації завданих державою-терористом збитків. Звісно, кремлівські пропагандисти волають про право власності ЦБР на депозити та цінні папери в ЄС, забуваючи про право на життя, безпеку і власність мешканців Бучі, Маріуполя, Бахмута, Херсона та інших українських міст.