Для мене цей візит – уже третій, але українські делегації загалом доїжджають сюди дуже нечасто.  Хоча для успішного партнерства корейці (це взагалі особливість формування відносин в Азії) потребують особистісного контакту: вони вважають, якщо ти раз приїхав, двічі; бачив їх і показав себе, наблизився – тоді вже можна і відкриватися та допомагати.  

У Південній Кореї, на жаль, небагато знають про Україну (принаймні ті люди, з якими я змогла поспілкуватися). Дивуються, коли чують, що наша країна має свою мову, багатовікову історію і вже не перше століття воює із Росією. Ця країна далека від нас –  і ми далекі від неї.

Але ціна зближення висока: наразі Південна Корея – 10-та економіка світу і посідає 7-ме місце за обсягами експорту зброї. Корейці мають потужний оборонно-промисловий комплекс, розвинули дуже сучасні технології. В них є свої "Стінгер", "Джавелін". А за окремими технічними характеристиками південнокорейська зброя перевершує американську. Єдине, що вони не можуть виробляти самотужки – це двигуни для літаків. 

Тому партнерство у цій галузі, звісно, хотілося б розвивати. Зокрема, нас цікавить корейське ППО. Але у Південній Кореї ведуть таку дещо обережну політику нейтральної підтримки України. Тобто, з одного боку, вони підтримують Україну. А з іншого –  не хочуть розізлити Росію, пов’язану давньою дружбою із Північною Кореєю. Звідси і метафора, яку корейці часто використовують, описуючи своє геополітичне положення – "креветка, затиснена між китами".

Тобто вони відчувають себе маленькою буферною зоною поруч із Північною Кореєю, Росією та Китаєм, яку фактично прикриває безпекова"парасолька" США. Причому недешева "парасолька": Дональд Трамп, бувши президентом США, поставив вимогу, аби Південна Корея платила вдвічі більше за американські бази, розташовані на її території (наразі йдеться про 30 000 американських солдатів). І корейці дійсно стали платити більше –  близько $1 млрд США на рік.

Корейці дуже уважно стежать за війною в Україні – однак вважають нас, за аналогією, такою ж буферною зоною. І що наша війна – це виключно війна між Китаєм, Росією та США. І тому співчувають, допомагають – але не летальною зброєю. А ще нашій країні у Південній Кореї потрібен військовий аташе, його немає уже 2 роки – і тому нас сприймають як несерйозного партнера. І це додаткова складність у процесі налагодження співпраці із корейським оборонним сектором.  

Південна Корея надає свою підтримку Україні в царині розмінування, передає карети "швидкої допомоги". А ще Сеул планує надати Україні середньостроковий і довгостроковий пакет допомоги у $2,3 млрд, починаючи з цього року, і запропонує $12 млн на реабілітацію поранених українських військових через трастовий фонд НАТО.  

Ще ми лобіювали можливість навчатися для обдарованої української молоді у Південній Кореї за державною стипендією. Йдеться про інженерію, комп’ютерні науки, біотехнології. І ця ідея корейцям особливо сподобалася.