Чому Гарріс – не оптимальний варіант для України
У контексті України зокрема і глобальної присутності США загалом Гарріс не надто оптимальний варіант: вона не виявляла зацікавленості чи обізнаності ані в питанні нашої війни, ані в питанні протистояння в Ґазі, ані в питанні Ірану (ядерної загрози, участі в експансії Росії та загалом розпалюванні війни на Близькому Сході), ані в питанні протистояння з Китаєм (і захисту Тайваню), ані в питанні стримування Кім Чен Ина.
У цілому не було помітно її особистої позиції – Гарріс дотримується офіційного курсу Байдена і уникає особистих оцінок і примітних заяв. Промови найчастіше виглядають "водою" – достатньо заплутані, беззмістовні і навіть дивні, щоб їх розуміли найуважніші слухачі (і навіть читачі вже записаних слів).
Гарріс, як можна спостерігати, прихильна до лібералізму аж до лівацьких виявів "загальної рівності" (і до прямого порушення законів: коли була прокурором Каліфорнії, не відкривала справ проти ЛГБТ-шлюбів, прямо заборонених у штаті).
Вона явно не прийме ніколи ідеї ескалації будь-якого конфлікту, навіть якщо це буде очевидний найкоротший і найдешевший шлях встановлення миру та відновлення економічної активності. Оточення таке саме (ще й пропалестинське – ХАМАС сприймають "борцями за свободу", а не терористами, потенційно ядерними).
Американські розслідувачі стверджують, що за Гарріс в Білому домі "запанувала атмосфера нездорових інтриг, поділу на фракції і безгосподарності".
Що можливе обрання Гарріс означатиме для нас? Ймовірно, посилення байденівської "стратегії невизначеності і малих кроків". "Підтримка до кінця" на словах та максимальне затягування рішень на практиці. Штучна прив'язка українського питання до геть інакших проблем, внутрішніх і зовнішніх, – і в такий спосіб заморожування рішень взагалі.
З такої точки зору егоцентричний і імпульсивний Трамп набуває привабливості. Бо він може раптом вирішити покласти край наїздам Путіна, Ірану, ХАМАС чи Ина – і розпорядитися про максимально жорстку відповідь. Гарріс на таке не піде за жодних обставин.
