Бізнес на будівельному смітті: як запустити в дохід збитки через війну

У 2024 році в Київській області запрацюють перші лінії з переробки будівельного сміття. Утилізація будівельного сміття ніколи не була високим пріоритетом для України на державному рівні чи серед місцевих органів влади. Якщо порівнювати з державами ЄС, а особливо з Нідерландами, Данією чи Норвегією, де переробляються від 30% до 90% всього будівельного сміття, українські зусилля можна вважати мінімальними, але насправді – це можливий початок набагато більшого тренду.  

З початку повномасштабної війни в Україні утворилося, за різними оцінками, 10-12 мільйонів тонн будівельного сміття. Цифра зростає щодня, адже Росія не перестає завдавати ударів по житлових об’єктах та цивільній інфраструктурі. Для порівняння, це понад 250 кілограмів сміття в перерахунку на кожного мешканця України.

Тільки на Київщині обсяги будівельного сміття, спричиненого війною, оцінюються в 300 тисяч тонн. Також загальний об'єм може зростати під час відновлення будинків та спорудження нового житла замість зруйнованого. Зараз у столичному регіоні працюють більш як 30 місць тимчасового зберігання таких відходів. 

Однак такий підхід не може бути довгостроковим, адже несе великі екологічні та техногенні ризики. Сьогодні в Україні заборонено використання колись дуже популярного шиферу через його канцерогенні властивості. За оцінками експертів, азбестовмісні матеріали були використані у 30% муніципальних будівель і в 60-70% споруд у приватному секторі. Поява трьох ліній перероблення будівельного сміття точно не зможе радикально вплинути на ситуацію.

Натомість масштабний ресайклінг має також очевидні економічні фактори. В ЄС обсяг індустрії перероблення будівельного сміття становить, за різними оцінками, від 30 до 60 мільярдів євро. Це велика індустрія, що генерує прибутки, а також створює робочі місця. 

Повторне використання принаймні частини матеріалів може бути можливістю для України заощадити великі фінансові ресурси. До повномасштабної війни частка імпортних матеріалів у житловому будівництві становила в середньому 40%, проте зараз вона зросла до 80-90%, залежно від забудовника та класу комплексу.

Однак розрахунок за житло відбувається у гривні, і саме девелопери несуть великі курсові ризики. У разі подешевшання гривні, за умови такої високої залежності від імпортних матеріалів, вони можуть бути змушені покривати різницю з власної кишені. Якщо принаймні частково замінити матеріали на перероблені, це може позитивно вплинути на курсові ризики, навіть за умови аналогічної вартості з іноземною сировиною.  

Для того, аби ефективні практики запрацювали на повну, необхідна чітка стратегія та підтримка від держави. На початковому етапі потужними інструментами могли б стати субсидії чи державно-приватне партнерство для розбудови переробних комплексів. Це великі проєкти з потенційно сотнями мільйонів доларів вкладень, на які бізнес наважиться лише за умови існування потенційного попиту в довгостроковій перспективі. 

По-друге, мають бути відповідні регуляції у сфері будівництва, які б спонукали девелоперів, підрядників та будівельників використовувати перероблені матеріали. Тут можна вдатися до різних механізмів — від кредитування купівлі матеріалів протягом терміну будівництва, до доступу девелоперів, що використовують певний процент перероблених вітчизняних будівельних матеріалів, до програм пільгових кредитів тощо. 

Звичайно, можна вдатися й до негативних стимулів, але вони навряд чи допоможуть швидко та ефективно створити нову галузь, а велика частина забудовників та виробників будівельних матеріалів, замість підтримки ініціативи, будуть шукати аргументи проти її впровадження. 

Стратегічний підхід та правильний фокус можуть зробити декілька спорадичних рішень пілотними проєктами для великих ініціатив, а поєднання державної підтримки та приватної ініціативи допоможуть перетворити проблему на одне з джерел економічної стабільності.