Украинцам нужно учиться жить вместе: как это сделать и при чем здесь реформы?

Цей текст був написаний 22 січня, і я навіть не здогадувався, що за якихось 30 днів його актуальність стане піковою. Ми пережили цими днями шок і розпач від побаченого і прочитаного. Питання громадянської освіти і просвіти населення знову актуалізувалось і з’явилось в інформаційному просторі. Але тут важливо зрозуміти у яких умовах ми опинились...

Щоб краще проілюструвати ситуацію з громадянською освітою, наведу вам приклад багатоквартирного будинку. Будь-яка багатоповерхівка – це зменшена модель країни з усіма проблемами, провалами, негараздами і трендами українського суспільства. З мого досвіду, мешканців багатоповерхівки можна класифікувати за наступними архетипами:

5% - це "агенти змін". Ця цифра дуже оптимістична. Суттєво залежить, наскільки багатоповерхівка нова. Але такі люди завжди є – двигуни змін.

10% - "упороті". Це ті, які користуються всіма благами, в які вони нічого не вклали (час, гроші, підтримку тощо) і вкладати не збираються. Ба більше, вони радо проінвестують у провали змін.

10% - "а баба Яга проти". Вони завжди проти будь-яких ініціатив, змін, новацій. Часто це люди, які звикли жити у бардаку, там вони почуваються впевнено і будь-який порядок викликає в них спротив, психологічно пов’язаний зі страхом перед змінами. А ще в бардаку можна ігнорувати правила, що вони і роблять.

10% - "пільговики". Їх ключова ознака – "папірець дозволяє мені бути не як всі", і вони часто ним зловживають. Відразу обмовлюсь, що до цієї категорії я не враховую тих громадян, які дійсно потребують підтримки суспільства і мають право на пільги.

15% - "послідовники". Це люди, які пристають на бік "агентів змін" і допомагають ті чи інші зміни впровадити. Часто вони володіють необхідною експертизою і розуміють, що без господаря все руйнується. Також вони зацікавлені у вирішенні власних проблем через впровадження змін для всіх.

50% - "споживачі". Формально вони є власниками квартири, але "ви все зробіть, а ми потім вам подякуємо". Подяка – це більш-менш регулярні платежі за утримання будинку чи теплопостачання. Але ключова ідея – "не чіпайте мене". Вони зайняті власним добробутом і не готові брати на себе відповідальність за щось більше.

А до чого ж тут громадянська освіта, спитаєте ви?

Справа в тому, що громадянська освіта – це про те, як жити у суспільстві і взаємодіяти одне з одним. А отже – ви повинні знати про ваші права та обов’язки, і ставитись до усіх процесів, які відбуваються у вашому будинку (громаді, країні) з позиції ВЛАСНИКА. Бо, як у багатоквартирному будинку, так і в країні ви є співвласником комплексу різних складових вашої власності. І за це все ви платите – чи то внесками в ОСББ/ЖЕО/управляючу компанію, чи то вашими податками у бюджет країни.

На мою думку, саме із усвідомленням прав, обов’язків, та прийняттям на себе відповідальності, у нас великі проблеми. Бо і корупція, і "зубожіння", і безкарність влади, і пасивність громадян щодо соціальних процесів, і їх зацикленість на базових потребах у своєму корені мають ключову проблему – нерозуміння своїх прав, обов’язків і своєї відповідальності.

Причина – у більшості "з паспортом", про яких я згадував вище, відсутні базові громадянські компетентності. Це знання, вміння, навички та цінності, які дозволяють людині бути якісним і ефективним громадянином. І в персональному житті, і у взаємодії з іншими членами спільноти. Якщо вас цікавить, як стати ефективним громадянином – запрошую вас на платформу дистанційної громадянської освіти www.vumonline.ua. Ми розробили "коло громадянських компетенцій" і підкріпили його тими темами/дистанційними курсами, які допомагають такі компетентності формувати, набувати конкурентні у сучасному світі вміння та  знання. Звичайно, самих лише дистанційних курсів недостатньо, але це можливість обрати напрямок розвитку і вдосконалення у ролі громадянина.

Наприкінці 2019 року на платформі ВУМ online зареєструвалися понад 50 000 студентів. Вони вчаться на 60 курсах, а показник успішного завершення становить 36%. І це гарна новина. Це дуже високий показник. Але, чи достатньо цього для суспільства, яке живе у XXI столітті, веде оборонну війну проти російського агресора, декларує "бажання змін" на виборах 2019 року, говорить про бажання бути "модерним суспільством"? Це велике питання.

Щоб бути конкурентними у сучасному світі, нам потрібно вибудувати такі зв’язки у суспільстві між людьми, громадами і владою, які змінять парадигму мислення з "споживача" на "власника".

"Привласнити" власну країну – ось задача нашого покоління. І допомогти нам повинні комунікація про доступність громадянської освіти для людей з усіх джерел (сіяти знання, як ВУМ), і побудова сильних освітніх інституцій (першочергово – неформальної освіти).

І це завдання має рішення. Хочу навести приклад скандинавських країн, які зараз перебувають на передовій фінансового та інституційного розвитку.

150 років тому скандинавські країни перебували в економічному занепаді. Данія втратила близько 30% територій. Потрібні були зміни для трансформації суспільства та збереження націй. І ці країни знайшли інструмент для змін – вони почали створювати народні вищі школи для дорослих, на базі яких люди не лише могли отримати ремесло, а й залучались до громадської діяльності, до дискусій і формування своїх прав та обов’язків як громадян.

Ці школи існують і сьогодні. Наприклад, у Швеції зараз працює 156 шкіл, у Норвегії – 84, у Данії - біля 120.

В Україні теж була успішна спроба створити "народні школи": Folkehöjskole – це всеукраїнське товариство Просвіта. А в сучасній Україні зароджується освітня ініціатива "Українські народні вищі школи", які сповідують філософію Bildung, народжену в Скандинавії.

Сьогодні, в контексті розвитку децентралізації, ми маємо створювати мережу шкіл для дорослих, в яких люди би вчились жити разом, краще розуміти себе, планувати свій особистий розвиток і розвиток громади. Міцність зв’язків між людьми в громадах – це той капітал довіри, на якому базується благополуччя (у т.ч. – і фінансове).

Ми не маємо жодного права втратити здобутки "Революції гідності", за які заплачено непомірну ціну життями, здоров’ям і часом наших співгромадян. Це найбільший виклик перед нашим суспільством.