Вице-премьер по оборонно-промышленному комплексу - плохая идея власти

В рамках обговорення того як посилити ефективність роботи оборонно-промислового комплексу (ОПК) України і забезпечити якісне переозброєння Збройних сил Укркаїни популярною є ідея створення профільного віце-прем’єра, який би відповідав за національний оборонно-промисловий комплекс. Спочатку ця ідея зародилася в експертних колах, далі по суті була закріплена як намір в статті закону про національну безпеку від 21 червня 2018 року.

18 лютого 2020 року, РНБОУ доручило Кабміну опрацювати питання створення центрального органу виконавчої влади, який би відповідав за державну військово-промислову політику і управління об’єктами державної власності в системі ОПК.

Подписывайтесь на рассылки Liga.net - только главное в вашей почте

Минулого тижня секретар РНБОУ, під час обговорення шляхів реформування Укроборонпрому, нагадав про цей момент рішення РНБОУ. Таким чином, курс на окремий орган, який відповідав би за ОПК, залишається незмінним.

Прихильники відповідного кроку вважають, що відомство спеціалізованого віце-прем’єра по ОПК дозволить зробити політику в відповідній сфері більш систематичною, а отже ефективною на відміну нинішнього стану, коли за це відповідає лише окремий департамент в Мінекономіки чи поки що існуючий Укроборонпром.

Проте окрема урядова посада такого рівня для вирішення проблематики розвитку національного ОПК чи управління державними активами не є типовою практикою для країн НАТО, куди Україна поки що де-юре хоче вступити.

Вектор руху ОПК типової країни НАТО визначається двома чинниками. Перш за все армія дає чітко зрозуміти національним зброярам, які озброєння її цікавлять на наступні 5-10 років. Це виражається в відповідних програмах по переозброєнню. По друге самі компанії ОПК проводять власні дослідження, аналізуючи об’єктивні тенденції в військовій справі, можливий попит на ринку зброї і власні спроможності, щоб чітко визначити в розробку і виробництво якої продукції вкладати свої обмежені кошти.

Читайте также - Как Зеленский делом Байдена себе и нам могилу копает

Саме ці два фактори є визначальними для здорового розвитку як ОПК так і ефективного переозброєння армії. Фактично це ті ж самі криві попиту і пропозиції, які є визначальними для існування будь-якого ринку. І ринок зброї не є винятком.

І саме над покращенням цих двох факторів мала б працювати Україна.

ЗСУ зі свого боку повинні були б якомога краще підійти до формування єдиного пріоритетного переліку озброєння і військової техніки, який би був сигналом для національного ОПК куди йому рухатися. Для цього в структурі ЗСУ існує цілий Центральний науково-дослідний інститут озброєння та військової техніки. Саме ця установа разом із відомствами очільника Генерального штабу і Верховного головнокомандуючого, як людей відповідальних за підготовку і застосування військ, мали б бути одним із драйверів розвитку ОПК через формування відповідного військового запиту на необхідні озброєння.

Проте цього важко буде досягнути без належного аналізу об’єктивних тенденцій у військовій справі, детального вивчення РФ як єдиного ворога України, дослідження уроків російсько-української війни на Донбасі під час активної фази бойових дій 2014-2015 років. Лише так можна справді сформувати запит на продукцію ОПК, який при цьому відповідатиме реальним потребам армії.

Читайте также - "Соросята ухандокали экономику?" Пока нет, но будет сложно. 6 выводов для каждого украинца

На жаль по всім цим трьом напрямкам армія не може похвастатися значними успіхами. Чого вартий лише той факт, що Україна і далі продовжує інвестувати з року в рік значні кошти на утримання і модернізацію бронетехніки як зброї ближнього бою. І це не зважаючи на те, що сучасний бій прагне до все більшої безконтактності, де головну роль гратимуть системи виявлення, спостереження і управління та ракетні війська і артилерія.

Із іншого боку Україна повинна прагнути виховувати в підприємств ОПК не залежно від форм власності здатність самостійно орієнтуватися і виживати в умовах ринку, що означає в тому числі вміння йти на здоровий ризик для досягнення результатів. І приклади таких успішних компаній ОПК є навіть серед підприємств державної форми власності. Чи не найкращий приклад це ДККБ ЛУЧ на чолі із Олегом Коростельовим.

В 2000-ні роки це підприємство вижило і пройшло становлення через створення лінійки ПТРК, які можуть відстрілюватися із каналу ствола танку. Відповідна продукція активно йшла на експорт. Тим самим ДККБ ЛУЧ здійснило значний прогрес, правильно прорахувавши що може бути затребуваним на міжнародному ринку озброєння, не чекаючи навіть замовлень від ЗСУ.

Паралельно були отримані необхідні компетенції. Із початком українсько-російської війни ДККБ ЛУЧ змогло запропонувати державі не лише нові ПТРК типу Стугна-П чи Корсар, але і ракети "Вільха", "Вільха-М" і "Нептун", які стали основою ракетної програми України. Цей епізод як раз чи не найкращий приклад, коли ОПК може розвиватися автономно і ефективно без жодного профільного віце-прем’єра, якщо виконанні дві вище означені передумови. Із одного боку армія все таки по троху приходить до розуміння, що без ракетного, озброєння спроможного діяти на відповідну глибину, у війні із РФ шансів в України не буде. Із іншого боку ДККБ ЛУЧ на 2014 рік вийшло із необхідними компетенціями і напрацюваннями, які держава могла собі дозволити.

Читайте также - Корона-детектор лжи: коронакризис нашел все скелеты в шкафу нашего общества

Звичайно Україна зі своїм доволі невеликим бюджетом на техніку для ЗСУ на рівні $750 млн–$1 млрд на рік не може повністю створити необхідного попиту для розвитку національного ОПК. Так само далеко не все, що може виробити ОПК України ЗСУ повинні автоматично закуповувати.

Закупівлі для армії повинні здійснюватися виключно на основі пріоритетного переліку – від найголовніших до менш важливих озброєнь. А тому Україна має створити всі умови для можливості виходу підприємств ОПК будь-якої форм власності на міжнародний ринок із дотриманням ними умов експортного контролю. Демонополізація Україною експорту воєнної продукції є кроком в правильному напрямку.

Іншим важливим напрямком роботи мало б стати створення умов для інтеграції України в міжнародні ланцюжки створення готової військової продукції шляхом створення спільних підприємств із провідними світовими виробниками озброєння. Тим самим Україна із острова на основі уламку ОПК СРСР стала б повноцінною частиною світових процесів виробництва зброї. При цьому участь в виробництві зброї із світовими грандами це гарантована можливість вийти на нові ринки адже американські чи європейські зброярі мають свої напрацьовані роками контакти і доступ по всьому світу.

Абсолютно здоровою при цьому ідеєю є опрацювання КМУ питання щодо створення агентства із розвитку оборонних технологій. Про що теж згадується в рішенні РНБОУ від 18 лютого 2020 року. Відповідні установи і справді існують в багатьох країнах НАТО. І немає нічого поганого в тому, що держава підставлятиме плече державним чи приватним виробникам на етапі НДДКР по відповідним озброєнням, які її цікавлять чи можуть мати значний експортний потенціал.

Але знову ж таки для ефективного функціонування відповідного агентства, місце якого в структурі державних органів необхідно визначити, окремого віце-прем’єра не треба. Достатньо просто правильного запиту армії і розуміння компаніями ОПК куди краще рухатися.

Присоединяйтесь к Instagram Liga.net - здесь только то, о чем вы не можете не знать

Створення всемогутнього віце-прем’єра із ОПК, який відповідатиме за розвиток національного оборонно-промислового комплексу і управління профільними державними активами, звичайно може дати певний результат. Централізація в сфері виробництва зброї в СРСР чи Третьому Рейху дала значні плоди, але сприяла і значним деформаціям. Особливо небезпечним є виникнення ситуації, коли армію будуть примушувати купляти зовсім не те, що відповідатиме її пріоритетам, а те що може виробляти ОПК.

Треба розуміти що інтереси армії і зброярів в цьому питанні не ідентичні. Армія в ідеалі має закуповувати те, що при відповідних інвестиціях дає максимальний ефект щодо спроможності наносити ворогу ураження. В той же час інтерес ОПК в тому, щоб просто продати армії все, що він виробляє, не залежно від того на скільки це відповідає пріоритетам армії.

При віце-прем’єрі із ОПК може виникнути перекос в бік ОПК, який сприйматиме бюджет армії в якості власного бюджету із розвитку. Само собою, що така ситуація створюватиме значні корупційні ризики. Так само профільний віце-прем’єр точно не сприятиме вихованню когорти керівників компаній ОПК, які спроможні діяти на свій страх і ризик на конкурентному ринку озброєння.

Тому таки краще дати шанс ринковим механізмам визначати траєкторію розвитку національного ОПК. Для цього звичайно і армія повинна буде знати чого вона хоче, і керівники підприємств ОПК повинні вміти діяти в умовах ринку. Але як показує навіть українська практика ці фактори можуть давати феноменальний результат.