Пятый угол в украинском судопроизводстве: суд против адвокатуры?

23 жовтня Вищий антикорупційний суд України на своїй сторінці Facebook публічно дорікнув адвокатам у неявці на судове засідання з неповажної причини, наголосивши на неприпустимості зловживання процесуальними правами. У зв'язку з цим нібито виникла потреба у залученні іншого захисника на безоплатній основі. Такою, на думку Суду, виявилася зайнятість, пов’язана з наданням правової допомоги в інших справах, у зв'язку з чим захисники й подали відповідне клопотання. Водночас, адвокатська спільнота продемонструвала, що не допустить наступу на свої професійні права. Так, з даного приводу висловилися Рада адвокатів Київської області та Комітет захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності НААУ, посилаючись на відсутність процесуальних підстав для призначення іншого захисника. 

Наразі експертів і громадян, які намагаються захистити свої права у судовому порядку, цікавлять декілька запитань.

По-перше, чи мало місце зловживання і чи буде позиція взірцевою? По-друге, як розцінювати цей "обмін думками": як точку відліку відкритого конфлікту чи епізодичний спосіб реагування? По-третє, якими є ризики ймовірного протистояння для українського судочинства та кожного з його учасників. Водночас, ситуація наводить на низку міркувань щодо причин, які її зумовили та ймовірних наслідків, адже в новітній історії України чи не вперше подібну суперечку переведено в публічну площину. 

Визначаючись із тим, коли можна вважати зловживання процесуальними правами таким, що мало місце, варто брати до уваги усі обставини справи, що передують аналізованому факту. Оперуючи юридичними категоріями, зловживання правом характеризується наявністю умислу на порушення встановленого порядку судочинства та недобросовісністю дій його учасників. Наприклад, у разі, якщо сторона захисту клопотала про відкладення судового засідання вперше, – це заслуговує на один висновок з боку суду. Якщо ж такі клопотання подаються систематично, а також достеменно відомо, що причини їх подання є надуманими – на діаметрально протилежний. В обох випадках звернення до КДКА з вимогою притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності не є панацеєю і вимагає врахування усіх обставин справи, а особливо інформації, що підтверджує зайнятість адвоката в іншому судовому процесі. 

Власне бачення з цього приводу має і Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ). З одного боку, у низці справ Суд констатував, що подання клопотань про відкладення судових засідань, зокрема, й на тривалий термін з причини хвороби сторони, саме по собі не свідчить про зловживання правами. З іншого, орієнтиром слугує, насамперед, можливість скористатися ефективним засобом захисту, а основний акцент зроблено на можливості бути присутнім на відповідному засіданні (Балліу проти Албанії; Галстян проти Вірменії; Самойле і Чонка проти Румунії). Згідно з позицією ЄСПЛ, висловленою у справах Х проти Франції, Капуано проти Італії, Мілазі проти Італії, при визначенні того, чи можуть вважатися процесуальні строки розумними, урахуванню підлягають різні критерії, залежно від обставин справи, як і чи потребують інтереси правосуддя забезпечення безоплатної правової допомоги (Каранта проти Швейцарії). 

Так, і в аналізованому випадку йшлося про забезпечення судом, у зв'язку з неявкою адвокатів, захисника від системи безоплатної правової допомоги. Водночас, варто зважати на гарантоване українським законодавством право на вільний вибір захисника. Хоча, з точки зору практики ЄСПЛ, право на вибір адвоката не є абсолютним, а з метою належного здійснення правосуддя бувають доречними відповідні обмеження (Енслін та інші проти Німеччини). За загальним правилом, особа повинна мати право на представництво вибраним нею адвокатом (Каратас і Сарі проти Франції), а суди – надавати адвокатові можливість ефективно здійснювати свої функції, шляхом відкладення засідання (Сахновський проти Росії). Навіть з точки зору гарантування принципу правової визначеності, кожне клопотання про відкладення судового засідання має оцінюватися у контексті обставин провадження, адже, як зазначає ЄСПЛ у справі Тріподі проти Італії, єдиного прикладу відсутності "старанності" з боку адвоката може бути недостатньо, щоб у держави з’явилося позитивне зобов’язання надолужити допущені недоліки. Тобто, теоретично вже зараз може йтися про ймовірність порушення права відповідних осіб на захист, що надалі може стати предметом розгляду, зокрема, на рівні ЄСПЛ. 

Зважаючи на окреслене, у разі, якщо представлений підхід ВАКС надалі візьме за взірець, ймовірним є ризик більш виразних з процесуальної точки зору кроків адвокатів, аніж скерування відповідних листів або інше висловлення позиції спільноти. Таким чином, у цьому разі необхідним є застосування максимально зваженого підходу суддів до оцінки подібних клопотань захисників у кожному конкретному випадку, як і адекватне наявним умовам реагування ВАКС на звернення представників НААУ з тим, аби одразу розставити крапки над "і", не перетворюючи цю ситуацію на "скриньку Пандори" для усіх сторін діалогу. 

При цьому, однією з відправних точок мають слугувати й міжнародні стандарти у сфері судочинства. Зокрема, згідно з Висновком КРЄС № (2013) 16 "Про відносини між суддями та адвокатами", судді та адвокати відіграють різні ролі в судовому процесі. Проте, внесок представників обох професій є необхідним для досягнення справедливого та ефективного рішення в усіх судових процесах відповідно до закону. Разом з тим, як зазначено в параграфі 1.1 Кодексу поведінки європейських адвокатів CCBE, повага до професійної діяльності адвокатів є важливою умовою для верховенства права та демократії в суспільстві, а конструктивні відносини – необхідними для досягнення справедливого та ефективного розгляду справи. Крім того, у вказаному висновку слушно наголошується, що судді та адвокати поділяють обовʼязок дотримання процесуальних норм та принципів справедливого судочинства.

На думку КРЄС, конструктивні відносини між суддями та адвокатами покращать якість та ефективність здійснення судочинства, а також допоможуть у задоволенні потреб сторін, адже позивачі очікують, що їх та їхніх адвокатів буде почуто, а спільна робота суддів та адвокатів буде направлена на досягнення справедливого вирішення спору відповідно до закону в розумні строки. 

Щодо причин, які зумовили аналізовану ситуацію, слід констатувати, що мотиви Суду у даному разі цілком очевидні: виправдання висловленої довіри та високого рівня очікувань суспільства. Натомість, у випадку, коли йдеться про ризик перевищення розумних строків судового розгляду – зосередження уваги громадськості на вжитті судом усіх належних заходів, з метою уникнення цих порушень. Наскільки коректним, з точки зору забезпечення верховенства права, є вибір такої, здавалося б, виграшної стратегії, покаже час. Утім, вже зараз можна констатувати: в сучасних реаліях важливим є не коригування поставлених цілей, а обсягу ресурсу, що витрачається на їх досягнення усіма учасниками судового провадження.