PISA и украинское образование: почему мы ниже Беларуси и России

В 2018 році Україна вперше взяла участь в міжнародному моніторингу якості освіти PISA (Programme for International Student Assessment), який проводить Організація економічного співробітництва та розвитку раз на три роки. Вчора опублікували результати моніторингу.

Спершу про методологію

В тесті беруть участь діти 15-річного віку. Перевіряють їх reading (читання), math (математичну) i science компетенції. Кожного року головна навичка, за якою впорядковують держави в рейтингу, змінюється. Цього року - це reading.

Особливість завдань полягає в тому, що вони максимально наближені до реального життя. Там не буде задачі “додайте 123 і 456” чи “розв’яжіть рівняння”. Там буде вирізка з газети зі статистикою і прохання знайти якийсь показник на основі даних. Або текст, після якого треба відповісти на запитання на розуміння. PISA - не про рівень знань, а про вміння їх застосовувати в житті.

Тепер про результати

Попереду планети, як і раніше, азіати - деякі провінції Китаю, Корея, Сингапур, Гонконг. На рівні з ними тримаються естонці, фіни, шведи, поляки і канадці. Насправді, дуже цікаво дослідити чинники, які допомогли тій чи іншій державі досягти таких результатів, але сьогодні не про це. Кому цікаво, повний звіт можна переглянути тут, а тут лежить звіт конкретно по Україні.

Що показав моніторинг про Україну і що можна стверджувати більш-менш точно?

1. Результати України трохи нижчі за середні серед країн, що брали участь в моніторингу. Різниця в балах еквівалентна одному року навчання. Тобто середньостатистичний український учень відстає по знаннях на один рік від середньостатистичного учасника моніторингу. І на три роки навчання від лідерів рейтингу. Різниця в роках між українськими ліцеями/гімназіями і звичайними школами - приблизно два роки навчання.

2. В Україні лише 74,1% учнів досягли базового рівня читацької грамотності, 64% - математичної і 73,6% - природничої. Ціллю європейських держав є не більше 15% дітей, які не досягли базового рівня. У нас це відповідно 25,9%, 36% і  26.4%. Є над чим працювати.

3. Результати в селах значно гірші ніж в містах. Що, власне, щороку показує ЗНО. При тому що ресурсів на сільські школи витрачається з розрахунку на окремого учня значно більше,

4. Учні з високим соціальним статусом мають кращі результати ніж їх однолітки з низьким.

5. З цікавого - Україна - одна із найуспішніших в світі країн з точки зору ефективності використання ресурсів. Що насправді не дивно, адже витрачається коштів дуже мало (через низьке ВВП, до якого так чи інакше прив’язаний бюджет), а результати трохи нижче середнього. Але тут не врахований, скажімо, фактор масового репетиторства, якого немає в референтних країнах.

Чого стверджувати не можна

Все добре, ми на середньому рівні, бачите скільки гірших за нас. Он Ізраїль поруч, Греція нижче. Все не так погано

Все погано. Більше третини дітей не отримали навички роботи з математичним апаратом. Це люди, які не здатні будуть ефективно розпоряджатись фінансами, зрозуміти, бодай на примітивному рівні, як працює економіка і навряд чи колись зможуть працювати в технологічно-місткій галузі.

Це Міністерство освіти винне, риба гниє з голови. Геть їх всіх

Знову ж таки, Міністерство тут ні до чого. Принаймні міністерства, які були після 2014 року. Освіта - дуже повільна консервативна галузь, тут важко щось різко змінити. Діти, які потрапили в НУШ, здаватимуть тест аж в 2027 році, тільки тоді можна буде сказати щось про наслідки змін.

Але водночас можна сказати що все, що робилось до 2010 року - імітація змін і контролю над ситуацією. Можна доволі впевнено стверджувати, що радянська школа вже успішно розвалилась і триматись за її уламки немає жодного сенсу. І що організації, які супроводжують процес вдосконалення освіти, скажімо, НАПНУ (Національна академія педагогічних наук) і більшість педагогічних університетів лише імітують діяльність.

Все пропало, в нас немає жодних шансів, це вирок освіті

Знову ж таки - ні. Польща з 2010 року з ТОП-30 піднялась в ТОП-10, Естонці дуже покращили результати, а ці держави вважаються референтними Україні, тобто мають подібні соціальні і економічні особливості.

Трохи суб’єктивних висновків

Школа математики в Україні вмирає. І тут не зарадиш косметичними змінами в програмі чи міфічним “розвантаженням”. Необхідно визнати проблему, переглянути повністю зміст, перезапустити підготовку педагогів. Крок Міносвіти щодо оголошення наступного року - роком математики, дає надію, але це не має залишитись просто красивими словами чи показухою.

PISA, мабуть, найбільш незручний рейтинг для України, адже саме про практичність знань в наших школах не йдеться майже взагалі. Це не виправдання, але це варто розуміти.

Україна програє війну РФ на освітньому фронті. З тріском. І з цим терміново потрібно щось робити.

І про дуже суб’єктивні висновки

Міністерство розуміє проблему. Але воно не здатне боротись з діючою системою без підтримки суспільства. А більшість населення, на жаль, влаштовує так як є. Зараз, побачивши результати PISA, у нас є унікальний шанс схопитись за голову.

Експерти, які працюють над змістом освіти (принаймні в математиці) не розуміють глибину кризи. І це лячно. Проблема в тому, що у нас змістом займаються або вчені, які не розуміють що таке діти, або вчителі, які не розуміють що таке математика.

Наука має перестати бути основним замовником освіти. Бо виховуючи десяток крутих дітей, ми по дорозі втрачаємо тисячу тих, кому не потрібне було таке навантаження. Результати PISA - саме про це

Значно більше можна буде сказати після PISA - 2021, коли ми зможемо побачити динаміку, а поки що так. 

Все буде освіта. 

Читайте по цій темі інші думки: 

PISA-шок: о чем говорит оценивание знаний украинских подростков

Украина в рейтинге PISA: не Уругвай, но пока не Беларусь

Републікація повної версії матеріалу заборонена (без письмового дозволу редакції)