"Зараз усі вимагають історій", – каже моя знайома дослідниця й колумністка одного з найбільших європейських видань. Ми сидимо в барі й говоримо про слова – вона, як і я, бувала по обидва боки комунікацій, – і в журналістиці, і в комунікаційному відділі міжнародної організації. "Забувають лише про те, що між інформуванням і пропагандою різниця таки є". Вона наводить приклад, як їй у редакцію дзвонили із комунікаційного відділу міжнародної організації і питали поради, як "краще продати читачам наш звіт".

Наче у ланці між звітом та аудиторією не лишилося місця журналістам, які все-таки здатні фахово подивитись на документ критичним поглядом, і вирішити, чим (і чи) він може бути цікавий аудиторії. Але ж нащо критичний погляд, якщо є свій, рідний – безпечний і надійний, як німецьке авто.

Історія про те, що із народом можна спілкуватись без посередників, українцям знайома.

Разблокируйте чтобы читать дальше
Чтобы прочитать этот текст, пожалуйста, оформите подписку